?

Log in

Спогади о. Володимира Черпака Частина № 5

Про еволюцiю?
Еволюцiю, так, бо у цьому часi, цьому перiодi, як розмовляли українською мовою, вони були нацiоналiстами. Так, але коли ця ситуацiя починала мiнятися?
Коли ця ситуацiя почала мiнятись? (01:47:00) Ну, все таки треба вiддати належне радянськiй освiтi. Радянськi навчальнi заклади, вони були, ну, на досить високому такому рiвнi. I не дивлячись на цю звичайну комунiстичну чи прокомунiстичну агiтацiю, людина, яка одержувала освiту, вона якось могла мислити. I у цих людей завжди було в памятi, що ми є українцi, i що в нас є своя мова. I ця мова здатна для того, щоб нею славили Господа. Мушу сказати, що батько в мене, коли там десь в його був хороший настрiй i..., ну, вiн був у себе в сiм‘ї, i нiкого не було, от, то вiн спiвав "Вiрую", це символ вiри, українською мовою. Пiзнiше, я тiльки проаналiзував, я зрозумiв, що у Мазепинцях, звiдки вiн родом, Бiлоцеркiвського району, (01:48:00) там була, очевидно, автокефальна церква, що вони вчили "Вiрую" українською мовою, i “Отче наш” українською мовою. I в народi ходило таке, що десь у тiй церквi правиться українською мовою, десь там українською мовою. Ну, чи це та така фантазiя була чи це легенди ходили, от. Так я, за Радянського Союзу нi разу не вiдчув української мови... не почув українською мовою вiдправи, так що оця тяга в народi, вона зберiгалась, от. I, коли появилась автокефальна церква, то не було навiть проблеми, якою ж мовою правити, вiдразу почали правити українською мовою службу. Ну, звичайно, що не було книжок, не було хорiв, не було уставщикiв, не було кадрiв, все це, все отой один старенький священик робив у Києвi, от, а всi спостерiгали ще збоку, от. Ну, i в середовищi росiйської церкви, от, зокрема, у Флорiвському монастирi, (01:49:00) росiяни розповсюджували чутки, що наказав Фiларет спiвати Херувимську українською мовою, що ж це воно буде? Як же це так воно буде? Що це мова не придатна для богослужби, що це вже кiнець свiту буде, це буде антихрист воссiдать на престолi, отакi розповсюджували чутки представники росiйської православної церкви з приводу українiзацiї. Звичайно, що менi слов‘янська мова, церковно слов‘янська, дуже дорога i гарна, i знаю її i люблю вiдправу, ну, але, але її вже нiхто не розумiє, часом i духовенство деяке само не розумiє. Так що такої от проблеми не було. Росiяни зчинили i чинять спротив, утверджуючи у своїх прихильникiв українцiв комплекс неповноцiнностi, комплекс того, що це мова не придатна для боговiдправи, що це базарна мова, що це вульгарна мова. (01:50:00) Ну, а в Одесi, i навiть представники росiйської нацiї, iдуть до того, що вони придумали такий термiн: "теляча мова", знаєте що таке "теляча"?
Нi, не знаю.
Це корова народжує дитину собi, ото називається теля, i воно мукає. То українська мова, це є теляча мова. Ну, але щоб вони не говорили, вже, уже колесо iсторiї назад не можна вiдвернути.
Тяжко повiрити. Але якщо ми говоримо про подiї у серпнi 91 го року, так, це путч в Москвi. Де Ви тодi були? Як, як Ви слухали про путч?
Знаходився, знаходився в Києвi. I якраз, i якраз приїхав, ну, перед цим. Я, звичайно, був на аудiєнцiї святiйшого патрiарха Мстислава, який володiв, ну, такою здатнiстю впливу на людей. (01:51:00) Я звик, що звання патрiарха, це щось таке от надзвичайне, що це вже така от, таке становище i в церквi i у свiтi, найвище, що вже вище цього становища не може бути. Ну, я, звичайно, хвилювався. Надiв, там, пiдрясник, надiв хреста, пiшов у готель “Україну”. I чекаю, хвилююсь, що це ж до патрiарха, ну, i коли я..., ну i тим бiльше, що це людина з таким вiком, з таким досвiдом, що не зрадила нi разу iдеї автокефалiї, iдеї української державностi, що це племiнник Петлюри, ну, я дуже хвилювався. I коли я прийшов, то вiн так розставив руки i каже: "Сину, я тебе давно чекав". Можливо, можливо цi слова вiн усiм говорив, я не знаю, ну, але вiн так мене полонив, що я припав на колiна, попросив благословнення, вiн мене поцiлував. Каже: "Я тебе давно чекав. Благословляю в Покровську церкву нам такi, таких треба". Ну, я вийшов, звичайно, на крилах звiдти, там i все, от. Вiн мене нагукав назад, i каже: "Слухай, iди сюди, щоб надрукували указ. Бо я знаю, вони там щось можуть змiнить". Указ, це те, ну, докумен, який надає право (смiється), щоб я приступив до своїх обовязкiв. (Смiх). Тодi я вернувся. Не найшли тодi цю.. друкарки, бо там не було друкарки в готелi Україна, яка там друкарка. Вiн тодi сказав: "Ти ж обовязково зайди завтра". Ну, я ще зайшов завтра, на таких крилах. А тодi, коли я одержав той указ, i коли я сюди зайшов, от, то в мене трошки упав... така от ейфорiя, я побачив оцю церкву обiдрану. Я побачив людей, якi, якi, власне прийшли з мiтингу, i якi хотiли керувати всiм i вся. I так менi було боляче. Ну, i це, я так прослужив тут, ну, (01:53:00) але люди допомогли. Я так дивлюсь, думаю, ну, куди..., хотiв навiть кидати, пiти..., взагалi я не здатний до цього. Така в мене, таке в мене враження було. Ну, але допомогли люди i на Спаса, це було 19 те серпня. Я приходжу... Вiдправили ми всенiчну. Я приходжу вранцi, i менi староста каже: "Ви чули, що переворот у Москвi". Я так злякався, кажу: "Який переворот?", ну, а священик, там, вже телевiзора не повинен вiн дивитись, там повинен правило читати. Ну, я так вiдслужив службу, i нiде не був, i нiчого не знаю, прийшов же на службу вранцi. Ну i пiд тим..., хвилюючись, я вiдслужив лiтургiю, поздоровив..., якусь проповiдь, я, там, ще щось сказав, не знаю, заспокоїв, там, якось людей. Сказав, що треба вiрити не не там, полiтичним силам, якi мiняються, треба вiрити Богу, що життя воно є вiчне. (01:54:00) I ми всi стоїмо на шляху до вiчностi. Якщо нас гонитимуть, чи щось таке, то значить ми догодили Богу, щось таке я їм сказав, от. I тут, тут навiть не багато людей якось було, поставали отак отут iз корзинками яблучка святить. Я, там, обiйшов круг, посвятив яблучка цi. Одна жiнка, жiнка, мама мого спiвробiтника пiдiйшла до мене i каже: "То Ви ж чули переворот, що ж воно буде? Тепер усiх нас..." Ну, i закрили..., не закрили, бо ми ще тут на правах таких були пташиних. Тут ”Кобза” була, театр хотiли зробити з цiєї церкви. Вони нас пускали, не ми їх, а вони пускали. От, i я пiшов на вулицю. Пiшов на площу Незалежностi, а там стоїть парафiянин мiй, якого, який учився на вiдмiнно за Радянського Союзу, але вiн був вiруючий, i йому дали таку характеристику, що його не приймали нiде вчитись. (01:55:00) I вiн стоїть iз цим, iз плакатом, i написано: "Вимагаємо повернення законного Президента", тобто Михайла Горбачова. Показали, що от вiн подав у вiдставку, i якась тиша. Люди такi ходять i... Подзвонив я до депутата Зайця, його немає. Жiнка каже: "Не знаю, десь побiг, там щось не вiдомо. А де Кравчук? Не вiдомо де Кравчук", i все. Тодi зустрiли оцього одного iз органiзаторiв iнiцiативного Комiтету по вiдродженню УПЦ, я кажу: "Саша, що ж це воно, як буде? Ну, що буде, що буде. Ну, пiшли до мене, ти ж не їв, каже, мабуть, нiчого". Ну, щось там ми поїли i ввiмкнули телевiзор. I виступає якраз Язов i каже, що всi нацiональнi там органiзацiї розпускаються. Пріорiтет мають закони по всьому Радянському, бувшому Ра... по всьому Радянському Союзу тiльки загальносоюзнi. (01:56:00) Республiканськi закони, якщо вони там розбiгаються, то вони, то їх не дотримуватись. Релiгiйнi органiзацiї припиняють, якi не в лонi, так би мовити, офiцiйної полiтики, припиняють своє iснування. I я так сижу i так менi... Ну, думаю, це вже щось таке воно буде. Ну, але це Олександр каже: "Ти подивись на того Язова? Хiба може такий чоловiк, от, повести за со..., це, каже, крах, це предсмертна агонiя, ось побачиш, що воно буде". I тодi я пiшов до того, що я Вам згадував, протоієрея Мифодiя Андрущенка, щоб якось поплакатись йому. Вiн каже: "Та сину, це воно є добре: чим гiрше в Москвi, тим краще для У... От побачиш, що воно буде, побачиш, що буде". I таки дiйсно вiн...
Цiкава логіка.... (Смiх)
. Вiн виявився правий. Завдяки цьому путчу, Український парламент проголосував (01:57:00) прийнав Декларацiю про суверенiтет, будучи комунiстичним, чи прокомунiстичним, потому перше грудня, референдум, народ пiдтримав. I таким чином от ми, ми одержали незалежнiсть...
Незалежнiсть. I яка була реакцiя митрополита Фiларета про цi подiї? Як Ви його бачили у цьому перiодi?
Ви знаєте, в перiод путчу я його не бачив. Вiн нiчого нiде не виступав, нiчого... Тодi всi були шокованi, що представники Української автокефальної православної церкви, що представники Московського патрiархату. Бо, ну, тi, що спiвробiтничали iз КГБ, то вони, я думаю, що також їм не хотiлося постiйно от бути двуруш... двурушницьку таку позицiю займати. Не хотiлося обманювати себе i вiруючих. (01:58:00) Всi знали, що розрушались, розрушувалися церкви, от, насмiхались над святинями над вiруючуми, так що нiхто вже не хотiв того, я так думаю. А безпосередньо я, в той час, з митрополитом Фiларетом не зустрiчався, i не знаю його його позицiї, хоча ранiше я сказав його позицiю.
Так. Добре. I це друге питання. Чи можете Ви розказати, як сталося, що церква освячувала вiйськовi прапори?
Як церква освячувала вiйськовi прапори?
Як це було, як Ви це зробили?
Ой... Захист свої Батькiвщини випливає iз Моiсеївої заповiдi: "Люби батька свого i матiр свою, добре тобi буде, i довго (01:59:00) житимеш на землi", це означає, що християнин повинен любити не тiльки батька, а й старших: своїх наставникiв, начальникiв, Батькiвщину, от, i повинен її боронити, от. На цьому стоїть православна церква i це, i про це учить Катихизм, от. Якщо брати представникiв Української автокефальної православної церкви, то хвалить Бога, ми дочекалися своєї держави, хвалить Бога, ми дочекалися створення свого вiйська, бо, ну не то, що хвалюся, а до своєї честi радiю з того, що Господь судив, судив менi жити саме, саме в цей перiод часу. I Господь судив менi благословити на другому з‘їздi офiцерiв..., Спiлки офiцерiв України, (02:00:00) благословити воїнiв на створення, чи вiдродження українського вiйська, це менi Господь благословив. I захист своєї Батькiвщини, це є священний обов‘язок. I Христос сказав, що немає бiльшої любовi, нiж та, що душу свою покладе за друзiв своїх. То от, повертаючись до Вашого запитання, я кажу: хвалить Бога, що ми дочекались такого часу, i що ми мали змогу освятити святi, божественнi жовто блакитнi прапори, i перед вiйськами, i перед офiцерами, i перед тими, хто приїжджав iз Росiї приймати присягу на вiрнiсть українському народу. А тим бiльше, що жовто блакитний прапор, це церковне..., це церковний колiр. Жовтий колiр, це колiр царства небесного, колiр вiчностi, а блакитний колiр, це колiр Божої матерi, (02:01:00) так що тут нiчого такого антиканонiчного в нас, в наших дiях не було. I знову ж таки, не осуду ради, мушу сказати, що представники Московської патрiархiї оголосили шалену агiтацiю проти цього, проти освячення жовто блакитних прапорiв, проти благословення на створення українського вiйська. Вони казали, що жовто блакитний прапор, це прапор сатанинський, що тризуб, це знаряддя, знаряддя демона, що там якогось..., розповсюджувались навiть у Володимирському соборi, розповсюджувались брошурки, що якогось там святого мучили тризубами. Показують, i цi люди дивляться на це. В Володимирському соборi роздаються листiвки, що: "Кому служить українська автокефальна православна церква?", "Так званий, патрiарх (02:02:00) Мстислав нiмецький прихвостень", такi от заголовки були, "На службi у рейху", i там, що Мстислав сфотографований iз нiмцями, чи щось таке, щоб викликати спротив народу до..., але Слава Богу, Господь судив, розпорядився по iншому. Людина думає, а Господь розпоряджається.
Ну, це вже всi нашi питання. Чи Ви хочете додати до нашого iнтерв‘ю?
Що додати до iнтерв‘ю... Хто прагнув незалежностi Української православної церкви, прагнули, прагнув незалежностi Української православної церкви народ Божий. Свiдомi вiруючi українського народу i свiдомi українцi, от прагнули незалежностi. Тим бiльше, що незалежнiсть логiчно випливає iз канонiв Святої православної (02:03:00) апостольскої Вселенської церкви, бо кожен народ має знати свого першого єпископа, кожен народ. А ми 50 ти мiльйонний народ, православний народ, який на протязi вже двох тисячолiть сповiдує вiру Христову. Я, я не помилився, саме на протязi двох тисячолiть, бо святий апостол Андрiй Первозванний, коли йому випав жереб iти в Скiфiю, вiн пiднявся по Днiпру, на оцьому мiсцi, де, трошки дальше знаходиться Андрiївська церква. По преданню церковному: встановив хрест, благословив гори київськi, i сказав, що на цьому мiсцi засяє вiра Христова, от. Так що цей народ мусить мати не незалежну церкву. Так. Коли почала надходити релiгiйна лiтература з за кордону? Яке це мало значення в Українi? (02:04:00) Релiгiйна лiтература почала надходити з 1988 го року, пiсля хрещення України Русi. Появилися медальйони, появилися з пiд поли Євангелiї давали українською мовою. I в час, уже 88 го року на Пушкiнськiй, 36 можна була почути українську мову. Бо була така умова, що ми вам даємо Бiблiю українською мовою, але предстоятель церкви мусить благословити кожного, хто приходить. А там у прохальнiй треба було зазначити свої координати, свою адресу, прiзвище, iм‘я по батьковi, i попросити Бiблiю, за свої ж грошi, платили грошi, але кожному митрополит Фiларет клав резолюцiю: "благословляю", то можете собi уявити, який був жалюгiдний стан церкви в Радянському Союзi, що треба було для того, щоб придбати Бiблiю, iти до предстоятеля церкви. То з 88 го почала, (02:05:00) а з 90 го року навiть з 89 го уже почали iти служебники, требники українською мовою, дiаспора зберегла цю традицiю перекладацьку, ще з 1921 го року, i з часiв всеукраїнської православної церковної ради, яка встигла перекласти, перекласти богослужбову лiтературу частково в служебники, требники, там, в мiнеї загальнi, мiнеї мiсячнi. Ну, а тодi за бiльшовикiв, це звичайно було знищено. I в деяких людей, ще зберiгалась така закопана, як у цього отця Мифодiя, вiн її десь у шкуру зашив, тодi закопав, i вона в землi в його була, щоб нiхто не найшов, бо це ж антирадянська лiтература, Бога славить, це була антирадянська, розумiєте, лiтература. Ну, то це з того часу. I, звичайно, що мало, мало величезне значення для розвитку парафiй (02:06:00) української автокефальної православної церкви. I за це я складаю щиру подяку всiй дiаспорi українськiй, що вони зберегли оцю традицiю не дивлячись нi на що. Бо якщо росiйська дiаспора бу..., тiкала iз Ра… , чи Радянського Союзу чи Росiї, то вони багатi були. То аристократи. Вони мали золото, вони мали брильянти, вони мали грошi. Вони з чимось їхали. То українцi тiкали з душею i тiлом, щоб зберегти душу i тiло, вони нiчого за собою не мали, бо багатих їх не було. I от оцi упослiдженi люди, якi з ласки чужої держави, там, ну, хоч Америки, чи Канди, чи Австралiї, чи Нiмеччини, от, чи Францiї, там, животiли якось, вони зберегли оцю традицiю, налагодили перекладацьку дiяльнiсть, (02:07:00) побожнiсть зберегли i зберегли вiру в Бога, за це я їм щиро, щиро вдячний i за їхню таку от допомогу у чуйнiсть i все, от. Якою..., це вже як казав.
I останнє питання там, 21 е.
Чому Ви думаєте, що Президент Кравчук пiдтримав Фiларета?
Але ми вже говорили про це...
Чому, чому я думаю... Ну, все ж таки... Президент Кравчук, вiн був президентом, другим президентом, хоч кажуть вiн перший, але перший президент був Михайло Грушевський, вiн уже був другим. Вiн i зараз,тепер каже, що вiн другий президент. (02:08:00) Другим президентом держави, держави великої п‘яти..., бiльше 50 ти мiльйонiв, i ця держава в основному православна. I, звичайно, що йому хотiлося, хотiлося мати незалежну церкву. Через це вiн i пiдтримав, це з одного боку. З iншого боку, є такi чутки, що митрополит Фiларет хрестив всю сiм‘ю Леонiда Макаровича, от, що вiн є кумом Кравчука, ну, я не знаю наскiльки достовiрнi цi даннi, ну, але, але така є, але така є версiя. Ну, i, очевидно, зв‘язували давнi стосунки, бо митрополит Фiларет був предстоятель українського екзархату Московського патрiархату. Леонiд Макарович був зав iдеологiчним сектором Центрального комiтету Комунiстичної партiї України (02:09:00) за Радянського Союзу, то якiсь вони, може, на iдеологiчному там грунтi мали стосунки свої. То я думаю, що це, це могло, ну, не знаю, як це....
Добре. Але коли Мстислав приїхав до Києва, у Софiївському соборi було благословення Президента Кравчука, так. Чи Ви можете нам розсказати про це, бо був дуже цiкавий...?
Так, було благословення. I я, як бувший уже секретар патрiархiї Української автокефальної православної церкви, як ректор Київської духовної семiнарiї, от це, Української автокефальної православної церкви, мав, мав честь бути присутнiм на тiй вiдправi. Ну, i як той, що вибивав у того ж Кравчука примiщення Святої Софiї, для оцiєї акцiї. (02:10:00) Патрiарх Мстислав приїхав, це вже пiсля Собору, i вiн дуже був ображений, що убрали слово "автокефальна" iз Собору, i вiн не хотiв щоб був митрополит Фiларет на цiй вiдправi. Але вiн дуже любив Кравчука, дуже любив Кравчука, i вважав, що це перший Президент, що це,... коли я там щось казав таке от йому: "Та, ну, хiба ж можна таке казати?". Вiн: "Мовчи. Ти знаєш, що то є перша людина, ти знаєш, що то є перша людина в Українi, чи не знаєш?". Привiз йому клейнод Мазепи, це зберiгав його довго, це релiквiя була, гетьмана Iвана Мазепи, того Мазепи, що Москва постiйно його проклинала, от. Ну, i це була така подiя. Хор там гарний був iз Покровської церкви, i з Волинi приїхав хор на хори. Ну, i приїхав митрополит (02:11:00) Фiларет. Приїхав патрiарх Мстислав. Патрiарх Мстислав наказав написати чин благословення першого Президента України. I там скрiзь було пiдкреслено, що української автокефальної православної церкви, автокефальної православної церкви. Вiн цим хотiв сказати, що не визнає того, що Собор убрав слово "автокефальна", от. Через те, хоч вiн мене i любив, патрiарх Мстислав, але через те, що я був присутнiй на тому Соборi, що я його умовляв, що треба помиритись iз патрiархом..., iз митрополитом Фiларетом, вiн менi не дав навiть нiякого виголосу, бо це для священика честь, якщо вiн на такiй акцiї. от, виголошує, там просить Господа, певну коротеньку молитву. То патрiарх Мстислав не дав менi iз за цього нiякої навiть молитви, виголосу сказати, от. А всi тiльки тi, що з ним приїхали з Америки були. Ну, i не схотiв, щоб стояв поряд митрополит Фiларет, от. Але митрополит Фiларет облачився i також став поруч, а тут уже камери, i все таке, вже не зручно було Мстиславу кричать, що: "Вiдiйти, я не хочу". Ще є на фотографiях, там, збереглися ще в мене є, то цей момент навiть i видно. Ну, i тут настав момент, уже молебень вiдправили, уже сказали слово, вже патрiарх покiйний сказав слово таке зворушливе, що вiн вiтає першого Президента, що вiн благословляє, що благословляє весь український народ, що ця, що ця перемога недаром дiсталася нам, що рiки кровi i слiз пролито, пролив український народ, от. I, от Бог дарував таку ласку, що накiнець державу ми маємо i все таке iнше, ну, i благословляє. Пiдходе, ну, а над Кравчуком паном, ще тяжiє оте (02:13:00) минуле, мабуть, що вiн комунiстом був, що вiн в ЦК КПУ був, що вiн там в iдеологiчному секторi був. Ну, i патрiарх тримає хреста i хотiв благословить. Благословляє, а Кравчук вiдхиляється. Але патрiарх, вiн же з козачої родини. Вiн не довго думаючи, нiхто б iнший би i не додумався до такого. Вiн хреста приймає, бере руку, бере руку i притягує до себе i цiлує уже його, а хрестом вже ззаду його накрив на головi, ну, це i так комiчно було, але разом з тим i зворушливо було. Ну, дружина пана Леонiда Макаровича стояла ззаду, побачила, що воно трошки якось так дивно, то вона сама пiдiйшла i вже у патрiарха взяла благословення, i таким чином. Ну, але патрiарх Мстислав був i з цього задоволений. (02:14:00) I коли йому вже сказали, що, ну, хiба ж оце так... Вiн знов сказав: "Мовчи".
Отець Володимир, дуже Вам дякую.
Так. I я Вам дякую, що Ви таку працю проводите, що Ви... Не знаю, хай пробачать мене. Можливо я щось, щось... Я мiг попутати в мiсяцях. Мiг...

Усна Iсторія незалежності України http://oralhistory.org.ua/about/
Спогади о. Володимира Черпака Частина № 4

...який очолив священик Богдан Михайлечко, i який був (вiдпоруччиком) митрополита київського i всiєї України, Мстислава в Українi. А Мстислав знаходився у … штат Нью Йорк, Америка, бо йому, бо йому забороняли в‘їзд, в‘їзд сюди. I потому комiтет ви... видав ряд звернень i закликiв до духовенства i вiрних, i ченцiв української православної церкви, щоб вони верталися в лоно своєї церкви. I роз‘їхались, так би мовити, агiтатори по всiй Українi. I ще нiхто не очолив цiєї церкви з єпископiв, i треба було єпископа. Ну, i пiзнiше очолює церкву єпископ Житомирський (01:18:00) Iоан Боднарчук. Iоана Боднарчука, московська церква, за те, що вiн вийшов iз складу росiйської православної церкви, давши передчасно телеграму туди, що я виходжу з вашої церкви, i приєднуюсь до української православної церкви греко вiзантiйського обряду, така була телеграма єпископа Iоана Боднарчука. За це його знов..., вiн вiд московської церкви пiдпав пiд анафему, i навiть приписали, що: "Грiх розкольництва не змивається навiть мученицькою кров‘ю". I аж у жовтнi мiсяцi 90 го року, до цього iнiцiативного Комiтету до єпископа Iоана Боднарчука приєднується церква Петра i Павла у Львовi, у Львовi, настоятелем якої був протиєрей..., (01:19:00) протопресвiтер Володимир Ярема, нинiшнiй патрiарх Димитрiй у АПЦ, i з того часу починається розвиватись автокефаальна православна церква. I на Соборi в 90 му роцi, на якому вибрали патрiарха Київської i всiєї України, Мстислава, було заявлено, що українська автокефальна православна церква це є... Київського патрiархату. Проголошені патрiархати.
Чисто автоматично автокефальна православна церква є Київського патрiархату. Коли ж вiдбувалися стрiмголовi подiї, i наступає червень, наступає червень 92 го року, коли митрополита Фiларета позбавляють у Москвi всiх прав i привiлеїв, i спускають його до чину простого, звичай..., розстригають до чину простого звичайного монаха (01:20:00) Фiларета. Iнкремiнуючи, там, йому певнi, певнi грiхи i все таке iнше, якi вiн там спростовував i все. То для того, щоб, ну, збiльшувалась церква, Ми вирiшили, тодiшнiй архиєпископ Володимир Романюк, я, Ваш спiвбесiдник, вирiшили, що треба iти до митрополита Фiларета i схиляти його на те, щоб вiн саме сьогоднi дав вiдречення, вiдречення вiд московської патрiархiї. Бо я переконував архиєпископа Володимира, що якщо пiслязавтра ми його приймем, то вiн нам не треба, бо його це..., понизять до рангу монаха, хай вiн зараз от визнає патрiарха Мстислава i все таке iнше, от. (01:21:00) Патр... Архиєпископ Володимир правда тодi, майбутнiй патрiарх сказав, що: "Фiлерат це є пусте мiсце, i не варто з Фiларетом розмовляти. Треба мабуть..., от приїде уже Володимир Сабодан, до нього треба йти, i щось iз ним, з ним говорити". Ну, але я почав переко переконувати архиєпископа Володимира в тому, що збiльшиться церква, що, Ви уявляєте, скiльки по Українi прийде i може хтось iз єпископiв ще прийде, от. На те архиєпископ Володимир Романюк, от, сказав, в той час, це там воно все вiдбувається, сказав, що: "Нiхто не прийде, i вiн один, а один вiн нам не потрiбний". Тодi я почав говорити, що: "Да хоча б ми зростемо у Києвi. Вiдiрвемо Лавру, заберемо Володимирський Собор", i я думав, (01:22:00) що всi церкви перейдуть iз Фiларетом, бо був впевнений, що вiн має надзвичайний вплив на духовенство Києва i монастирi. Кажу: "Уже з-за Києва варто йти до нього". Ну, пiшли ми тодi до колишнього..., до керуючого справами патрiархiї УАПЦ, митрополита Антонiя Масендича. Ну, митрополит Антонiй Масендич, який утiк до Москви пiзнiше, сказав, що: "Нi, нi, я не можу, як це так, без без благословення патрiарха Мстислава, куди, що, як?". Я тодi знов почав казати те, кажу: "Кошти української православної церкви московського патрiархату, Володимирський собор i Київ, якщо ми вiдiрвем, то це вже буде великий поступ. I нема чого нам, там, гратися у таких чистеньких собi людей. Так, ми є духовенство, але ми мусимо дбати (01:23:00) про зрощення i збiльшення нашої церкви. Нам постiйно на нашiй землi вiдкручують голови, нас постiйно зневажають, i ми будем дивитись, ще правильно чи не правильно". Ну, i митрополит Антонiй почав вагатись. Ну, пiшли ми назад з владикою Володимиром до готелю Україна, i кажу: "Владико, одягаймося i iдем до Фiларета". Ну, хотiв владика йти у костюмi, але я сказав, що не варто йти у костюмi, треба показати, що ми його шануємо, от. Понадiвали ми ряси, i пришли туди. Приходим на Пушкiнську. На Пушкiнськiй нiкого немає, всi повтiкали як мишi, от. Сидить одна матушка Варвара, там вона i зараз у нього сидить, i Фiларет до нас виходить. I такий страшний i такий нещасний. I каже, що от усi ми... Ну, там привiтався, так як i належить пiд благословення пiдiйшов, поцiлував руку йому там, от, кажем: "Що ми Вас (01:24:00) шануємо Владико, i все. Пропонуємо свою руку. Пропонуємо Вам переходити до автокефальної церви, щоб..., i визнати патрiарха Мстислава, ну, i тодi ж я сказав, що, а як пiслязавтра перейдете, то Вас позбавлять сану, i ми Вас тодi не приймем". Ну, але я напевно не прораховував, що це..., що воно очевидно тут, або ж дещо домовлено, або, або я не знаю. Ну, i в тому великому, великiй тiй резиденцiї, сидiв один митрополит Фiларет, дуже такий опущений i страшний i чекав вироку московської патрiархiї. Вiн вже не поїхав на той Синод, що там, що в Москвi, в Москвi був.

А, ще перед цим ми чекали митрополита Антонiя, бо ми хотiли..., я хотiв, щоб всi втрьох пiшли: митрополит Антонiй, архiєпископ Володимир i я, от. Але сказав..., домовились уже про зустрiч iз митрополитом Фiларетом. (01:25:00) Вiн уже дзвонить, другої години вiн телефонує: "Чому Ви не йдете?", бо, ну, вже вiн хвилюється, от. А Антонiй утiк в той час, кудись iз Києва виїхав. Я знов дзвоню до Антонiя, нема. Тодi пiднiмає його, там келiйник, (архiмандрит) такий Валентин був, який власне його i призвiв до краху. Пiднiмає трубку i каже: "А Вам не здається, що як Фiларет прийде, то вiн Вас усiх розжене, i що патрiарх Мстислав, от, не похвалить Вас за це, що Ви самочинно пiдете", i покинув трубку. Я переказую цi слова владицi Володимиру, i владика Володимир каже: "Ну, i боягузливий цей, цей Антонiй, це, каже, москалi з нього таке зробили. Знаєш, давай iдем", i тодi вже ото продовження, що в костюмах, я кажу: "Нi, давайте ряси". Приходимо, от, i втрьох. А Фiларет, правда, каже: (01:26:00) "А де ж Антонiй?", бо Антонiй тодi, на той час був керуючий справами УАПЦ. Ну, i так ми поговорили, сказали: "Мiсце Фiларета в церквi". Вiн цікавився: "Яке ж моє мiсце буде в церквi?". Я кажу: "Ну будете собi настоятелем Володимирського собору", так йому запропонував спочатку. Ну, а тодi вже, на другий день ввечерi, хтось iз депутатiв, напевно, налякав митрополита Антонiя Масендича, i вiн уже прибiгає до Во..., чи дзвонить до Володимира: "Ой, що Ви там виговорили", i все таке iнше. На другий день ми вже приїжджаєм бiльшою делегацiєю до Фiларета, i домовляємось..., i ще переконуємо, що давайте сьогоднi оголошуйте, що Ви переходите... "Нi". Митрополит Фiларет каже: "Ну як же, тут багато майна, там, i все. Я кажу, "То нема в Вас майна, що ж у Вас осталось? (01:27:00) Нiчого. Одна Пушкiнська у Вас осталось, ну iще Володимирський собор, який можуть..., а хто його вiдстоює? Можуть вiдстояти представники УНСО. Ми сказали йому, от. Так само i Лавру можуть забрати, от. Ну, але для цього треба щоб Ви, щось, щось таки зробили". Митрополит Фiларет не погодився на це. Вiн, вiн не думав, що його позбавлять, напевно, сану в Москвi, от не думав i все. I вiн хотiв, що тодi от...Це моя думка, що вiн, як повноправний єпископ вiн ввiйде в автокефальну церкву, i тодi не буде, не буде якось йому не затишно перед патрiархом Мстиславом, от. Ну, а тодi, очевидно, полiтичнi дiячi пiдказали, що митрополиту Фiларету треба зберегти правонаступництво (01:28:00) українського екзархату московського патрiархату, правонаступництво юридичне. Ну, з цiєї точки зору то його можна i оправдати, от. А в нього не було єпископiв, всi од нього повтiкали. Тi, якi пiдписали, якi згоднi були за автокефалiю, яких вiн плекав i лелеяв i виховував, всi його зрадили, i повтiкали всi до Москви, отакi запроданцi були. Чи їх позалякували чи що? Повтiкали. I, кажуть, що негайно треба висвятити якогось єпископа. I з Фiларетом залишився тiльки єпископ Яков Почаєвський i Фiларет. I от вони вдвох... Там очевидцi розказують, що переляканий Яков i Фiларет, у Соборi висвячують єпископом Спиридона, такого. А цей Спиридон, в миру вiн Олег Бабський був, приходив до нас в автокефальну ще церкву. Його Антонiй постриг у чернецтво, я забув яке вже iм‘я дав. Ну, але про щось вони домовились i вiн побiг тодi до Фiларета. Фiларет його перестриг, дав iм‘я Спиридон, от, i зробив його єпископом. I таким чином появилось три єпископи. Потому ще одного... Цей Спиридон пiзнiше тодi втiче знову ж таки в московський патрiархат. Потому ще був (Варсунофій) єпископ теж зляканий, зробили його, i таким чином наштампували трошки: чотири єпископи з боку українського екзархату Московського патрiархату було, ну, i автокефальнi єпископи. I таким чином збереглася, збереглось правонаступництво юридичне, бо i (Варсунофiй) також утiк у Московський патрiархат. Юридичне правонаступництво українського екзархату за митрополитом Фiларетом. (01:30:00) Потому термiново в червнi, 25-го здається, 25 26 го, скликається всеукраїнський православний Собор, на якому проходить об‘єднання української автокефальної православної церкви Київського патрiархату i української православної церкви Московського патрiархату, в особi митрополита Фiларета i цих єпископiв: єпископа Якова, Спиридона, Варсунофiя i самого митрополита Фiларета, так. Бо єпископ Андрiй, львiвський Горак, прий...прийшов вже значно пiзнiше, вже пiсля цього..., пiсля вiдбуття цього Собору. Ну, i перед цим, перед... Я не знаю, чи давали факс патрiарху Мстиславу, чи не давали, ну, пояснювали тим, що (01:31:00) не могли зв‘язатись iз патрiархом Мстиславом, щоби благослив на цей об‘єднавчий Собор. Ну, але пiдсвiдомо, мабуть, давали так, щоб той не одержав, i щоб це швиденько все зробить. Ну, i з‘їхались..., з усiх єпархiй з‘їхались, з‘їхались всi автокефальнi єпископи, от, i духовенство i вiрнi, i оцi п‘ять... чотири єпископи з боку Фiларета i Володимирський собор i там, ще, хто його там пiдтримував, i готували Собор. На передсоборовiй нарадi, яка зiбралась на Михайлiвськiй горi, де зараз гуртожиток семiнарiї, от. Iшла домовленiсть. Деякi єпископи не хотiли об‘єднуватись iз Фiларетом бо його боялись, боялися, пам‘ятаючи, те що, що було ранiше, i посилаючись на те, що немає благословення (01:32:00) святiйшого патрiарха Мстислава на цей Собор, от. Ну, але по... з‘являються, з‘являються у аудиторiї депутати: Микола Поровський, Василь Червонiй, Олесь Шевченко, Лариса Скорик, Арсен Зiнченко, тодiшнiй голова в справах релiгiї. Лариса Скорик каже, що: "Нам треба, нам треба виконати наказ Президента Кравчука, нам треба об‘єднати двi церкви". Вона жiнка така емоцiйна, iмпульсивна, нам треба об‘єднати церкви, нам москалi вiдкручують голови...
I якого року це було?

Це 92 й рiк, це 92 й рiк... А Ви от антидержавну позицiю займаєте". Ну, i митрополит Антонiй тодi каже: "Так". Митроплит Андрiй, єпископ, що зараз вiдiйшов, єпископ, цей, (01:33:00) Пантилеймон, єпископ Миколай, хто ще?... Зразу покинули це засiдання, i сказали, що нами жiнки i депутати i єпископи...,нi, оце три, здається, нами депутати керувати не будуть. Ми будем вiрнi благословенню святiйшого патрiарха, а i архиєпископ Петро Петрусь, (вони) тодi пiшли в автокефалiю. Ну, Антонiй тодi каже, що: "Раз Ви вiдмовляєтесь вiд Собору, то Ви займаєтесь антидержавною дiяльнiстю". А владика Володимир, майбутнiй патрiарх, каже: "Пишiть усi для iсторiї, що ви вiдмовляєтесь пiдтримати всеукраїнський православний Собор, який iде на збудування Української православної церкви, що Ви є вороги України. Хай, i хай читають (01:34:00) всi вашi нащадки майбутнi, хто ви є такi". Вони тодi з того переляку сiдають у машину неначе їдуть на Собор. Але на Собор вони не доїхали, це митрополит Андрiй, єпископ Пантелеймон, єпископ Миколай i Петро Петрусь. I вони втiкли з того Собору. Були... не були присутнi. Ну, а ми продовжуємо далi. На такiй ейфорiї i на всьому, що ми виконуємо Божу..., Боже повелiння, от. I на передсоборовiй нарадi радимось, як, як... Ну, владика Фiларет боявся, що його там змiстять якось, i турбувався за себе. I десь, без, без представникiв автокефальної православної церкви, вони домовляються, що ввести заступника патрiарха посаду заступника патрiарха, посилаючись на те, що за часiв Василя Липкiвського (01:35:00) був..., була така посада в автокефальнiй церквi, то хай буде i така. I настоятель Володимирського собору, це наче так. Ну, але я не знаю, чи, чи то... Я тодi пiдтримав це, що слово "автокефальна", воно вiдлякує народ, от, вiдлякує народ, i чому його треба убрати iз цього, треба убрати, i щоб не вiдлякувати, щоб не думали, що це православна церква то хто..., а то однi кажуть автокефальна, другi кажуть, там, автофiкальна, а тi ще якось кажуть, i все таке, я вибачаюсь за такi слова, i тiльки вiдлякуються. Ну, i настояв, очевидно, на цьому митрополит Фiларет. I без представникiв автокефальної православної церкви, убирається слово "автокефальна". I виходить: Українська православна церква Київського патрiархату, бо i тодi була Українська автокефальна православна церква Київського патрiархату. Ну, i коли тут дебати вже на Соборi, ми там... (01:36:00) Молебень правиться. Виходе Антонiй з Фiларетом iз царських врат разом. У автокефалiстiв, старих, там, сльози на очах, що тут все таки ми от перемогли, заставили Фiларета вийти. I коли дяк, диякон покiйний, Фiларета, каже: "Ще, і ще молимся за святiйшого отця нашого, i його спазм у горлi перехватив, святiйшого патрiарха Мстислава". I всi так раз, ага, це значить i Фiларет визнав Мстислава. Це було таке... Ну, там i постанови вже ж ми написали, все, якi, що визнаєм патрiарха Мстислава i все таке iнше. I тут зачитують, що називати це..., ввести посаду заступника патрiарха, проти чого i виступив потому Мстислав. I убрати слово iз статуту i з назви церкви: Українська автокефальна православна церква Київського патрiархату, а iменувати: (01:37:00) Українська православна церква Київського патрiархату, от. I в статут ввести вiдповiдний... вiдповiднi змiни. Ну, й почалася, почалися крики на Соборi, так, ну, пристойнi, не дуже такi...
Цiкаво дуже...
... На цьому Соборi був i делегатом (протопресвiтер) Володимир Ярема, нинiшнiй патрiарх української автокефальної православної церкви також Київського патрiархату, i голосував, i поставив пiд постановами цього Собору свiй пiдпис...
Так...
... от таким, от таким чином. Ну, а потому, коли, коли патрiарх Мстислав приїхав сюди, вiн напевно потрапив пiд... Звичайно, що це об‘єднання мало позитивне значення церква збiльшилась, церква стала багатшою, в церкву почали iти люди, якi, якi вiрили Фiларету, бо Фiларет казав, що це самосвяти, i ви туди не ходiть, бо це така церква. (01:38:00) А якi вiрили Фiларету, i казали: "Куди Фiларет пiде, туди i ми пiдем", от, i вони прийшли. Звичайно, що це позитивне значення було, от. I показали, що ми ж такi..., українцi такi люди, i вони прагнуть до миру, i прагнуть до об‘єднань, i прагнуть до єдиної церкви, яка би була визнана у свiтi православної церкви. Ну, але отi... сама особистiсь владики Фiларета i владики Антонiя, то Мстислав попав... патрiарх Мстислав попав пiд рiзнi полiтичнi течiї, що в Америцi, що в Росiї..., а в Америцi я побачив, що там дуже сильна розвiдка росiйська, от, дуже сильна. Бо я був членом делегацiї на похоронi святiйшого партiарха Мстислава, там пiвтора мiсяцi знайомився з релiгiйним життям громад українських. Побачив, який тиск там росiяни ведуть (01:39:00) на на українцiв. Побачив, що в самих громадах антиукраїнськi позицiї вiруючi займають. То, звичайно, що тяжко було зорiєнтуватись покiйному патрiарху Мстиславу в цьому. Коли вiн приїхав в Україну, то тут ще прокомунiстично шовiнiстичнi сили росiйськi на нього мали вплив, i також йому зорiєнтуватись. I тодi те, що митрополит Фiларет займав таку позицiю, їздив за кордон, i вiн казав, що це самосвяти, що Мстислав це є самозванець, що це Петлюрою, чи це нацiоналiст буржуазний i все таке iнше. Я розумiю, що, можливо, митрополита Фiларета заставляли, щоб вiн так казав, оскiльки вiн їздив за кордон так. Але десь там у серединi, напевно, у патрiарха Мстислава,... вiн i простив його, вiн i простив його, але (01:40:00) не мiг до кiнця, мабуть, простити за, за те все. Ну, i потому негативне ставлення митрополита Фiларета до правозахисного руху, українського руху негативне. Коли я перебував в Америцi на похоронах, на похоронах покiйного патрiарха Мстислава, то колишнi правозахисники, зокрема Надiя Свiтлична, коли я обороняв митрополита Фiларета вiд нападiв, казав, що: "То то вiн такий був, ну, хто не був..., ну, боявся можливо, ну, заставляли його. А зараз же вiн повернувся до України, то його треба, його треба, щоб вiн..., не треба його вiдганяти, не треба його, от, зневажати". То Надiя Свiтлична менi привела два аргументи. Каже: "Перше, коли ми звернулися, щоб вiн причастив Валерiя Марченка, правозахисник такий, шiстдесятник був, от, чи дав розпорядження якомусь священику. То митрополит Фiларет навiть не, не схотiв вислухати. Друге, (01:41:00) коли студенти голодували на площi Незалежностi, вiн сказав, що це голодування їхнє i ця акцiя, прирiвнюється до грiха самовбивства. А Ви менi кажете, що вiн повернувся. Як йому це пробачити? Я кажу, Як християни, то ми повиннi пробачити, а вона сказала, так, як християни, але вiн мусть зiйти iз церковно полiтичної арени". Це, це один iз штрихiв от такого..., а...
Так, але...


... А Мстислав патрiарх попав пiд це. I вiн, приїхавши в Україну... Зараз шовiнiсти кажуть, що: "От вiн назвав це об‘єднання, об‘єднанням горохом з капустою, що це, що вiн не благословляв його", i все таке iнше. Не правда це. Я був дуже близький до покiйного патрiарха Мстислава. Постiйно там знаходився, постiйно вiв переговори мiж Мстиславом, мiж митрополитом Антонiєм i митрополитом Фiларетом з тим, щоби помирити їх, то вiн чiтко сказав, хоч вiн був i старий i все, що: (01:42:00) "Що саме об‘єднання церков я, розцiнюю, як позитивне i благословляю, але особистостi митрополита Фiларета i митрополита Антонiя Масендича, вони заплямованi. I цi особи мусять вiдiйти на заднiй план", оце така позицiя патрiарха Мстислава була. Так що зараз багато можуть що говорити, але з перших уст, я говорю. Ну, звичайно, що, можливо, там iз ним i не правильно повелися, i єпископи вiд патрiарха Мстислава вiдвернулися, i йому показали, що ти є нiщо, i, зокрема, патрiа..., цей, Президент Кравчук, треба було йому трошки так якось стороною...(01:42:53)
Я хочу трошки повернути назад до часу до...
Audio Tape 2, Side В Аудіо Касета 2, Сторона Б
(01:43:00) У цій порі Ви говорили про голодування студентів восени 90-го року і церква вже бачила, що політична ситуація в Україні була трошки … Як ми можемо сказати, починаючи розмову про незалежність, чи церква мала вплив на ці події, як вона бачила ситуацію...Ситуацiю, в якiй починали вiдбуватися про... з незалежнiстю. Наприклад, ну, вели вже розмови про союзний договiр, люди говорили про незалежнiсть. Як …, що сталось з церковю у цьому перiодi?
Ой.
То була, була полiтична ситуацiя в серединi церкви, так, (01:44:00) але була полiтична ситуацiя України, так, i уже люди говорили про можливiсть унезалежнення України, так. Але нiхто не думав, що раптом було, в 91 му роцi був путч в Москвi, так, i раптом Україна стала незалежною. Але кожну годину могли слухали людей, бачити людей на Майданi Незалежностi, вони постiйно говорили про незалежну Україну. Що Ви можете нам розказати?
Як, як реагували представники... Я зрозумiв так, росiйської православної церкви...
Ну, автокефальної церкви тут на Українi?
Ну, в автокефальнiй церквi, як реагували? В автокефальнiй церквi все це вiтали, це все вiтали. Коли... Мушу згадати ще одного найпершого священика, який появився в Києвi автокефалiста, це протоієрея Мифодiя Андрущенка. (01:445:00) Вiн почув по "Голосу Америки", чи по "Свободi", що утворився цей iнiцiативний Комiтет, i сам приїхав, i сам приїхав до Києва. I знаю, що вiн старенький був. Попривозив тi книжки, ще Липкiвський, книжки дратвою отак зшитi: служебники, там, требники там i все, I сказав, що: "Люди добрi, була така церква i я заявляю, що я переходжу в цю церкву". Вiн був першим священиком у Києвi, от. Так оцей Мифодiй, отець Мифодiй Андрущенко, вiн казав, що: "Слава Богу, буде незалежна Україна i буде незалежна церква". Але ж усi боялися, що робиться там в Москвi, всi боялися, що робиться. То цей отець сказав, що: "Чим гiрше в Москвi, тим краще у нас". Що говорити..., це один з представникiв автокефальної церкви. То, звичайно, що це був пiдйом. Що ж говорити, щодо росiйської православної церкви, чи українського екзархату росiйської православної церкви, який очолював митрополит Фiларет, то це все сприймалося вороже. Це все так сприймалося вороже, це так налаштовували людей шовiнiстично. Ну, мушу сказати, що в тi роки, на Пушкiнськiй, 36, де була резиденцiя митроплоита, духовенство боялося говорити українською мовою, щоб не дай Боже їх пiдозрiли в нацiоналiзмi.
Так, наступне питання. Чи не могли б Ви розповiсти про еволюцiю використаня української мови у церквi?
Спогади о. Володимира Черпака Частина № 3

Але це було для формування Київського патрiархату? Або...Чи Ви могли б...
Нi, це ще було для утвердження української автокефальної православної церкви,..
Ага...
... але ми такi ж були бiднi, в нас не було грошей, в нас не було облачення: одежi, якої можна..., ну, iкон не було. Ви бачите, от зараз ми уже... 96 й рiк, i то ви знаходитесь в Покровськiй церквi, це вже ми її тут упорядкували бiльш менш, окультурили, так би мовити, вже появились якiсь iкони. I то ви бачите... появилась частина iконостасу, i то Ви бачите, що вкрай убоге i бiдне вбрання цiєї церкви. Ну, хiба що своїми iконами, своєю благодаттю, теплом людським вона так славиться ця церква. А то, а то, ну, страшне було. I боялись ми навiть iти на Пушкiнську, 36, щоб (00:50:00) просити митрополита Фiларета, щоб вiн нам продав облачення якесь. Ну, i покiйний патрiарх Володимир каже: "Та чо... Ти, каже, не бiйся. Ти бiжи до нього i скажи, що, Владико, скiльки тому Мстиславовi жити залишилося. Ви будете патрiархом. Продайте нам облачення". (Смiється). От так, от така ситуацiя була. Але уже, але уже у груднi, пiсля того, як,...звичайно, ми пiдтримали митрополита Фiларета в тому, що вiн попросив автокефалiї в Москвi. Вирiшили, що хай вiн просе, а якщо Москва отпусте, от тодi ми вже якось помиримось з... iз, тодi вже не буде нiякого, там, цього. Ну, i вiтали ми цей Собор у Лаврi, а тодi мiжрелiгiйний форум, це дiйсно був форум всiх вiруючих i православни, i неправославних, i iнославних, от. (00:51:00) Я побачив тодi таких, яких i нiколи не бачив. Чув тiльки, що були такi покутники, а тi покутники приїхали. Побачив мусульман, там, буддистiв все таке. Ну, i планувалось помирити митрополита Фiларета i патрiарха Мстислава ще тодi, от. Ну, митрополит Антонiй Масендич, який потому, пiсля створення Київського патрiархату, втiк до Москви. Алексiй йому простив, пересвятив, i вiдправив у Барнаул, це аж у Сибiр вiдправив, i там вiн зараз знаходиться. То митрополит Фiларет,... Фiларет представляв Московський патрiархат, а митрополит Антонiй, на цьому форумi, представляв Українську автокефальну православну церкву. Ну, я пам‘ятаю двi ночi писав, писав йому, цьому митрополиту Антонiю, доповiдь на те щоб показати, що, ну от, ми автокефалiсти теж щось можуть. I пам‘ятаю, як вороже цю доповiдь зустрiли (00:52:00) представники московського патрiархату, почали кричати: "Що ми не знаємо iсторiї? Да, що вiн нам iсторiю розказує, що вiн...". Так, ну, вороже прийняли. А менi хотiлося довести, що українська автокефальна православна церква має iсторичнi витоки, що в Києвi князь Володимир прийняв хрещення, хрест..., саме в Києвi хрестив киян, а не в Москвi, що саме з Києва пiшла вiра Христова, що Київ, Київська митрополiя була пiдпорядкована вселенському патрiарху Константинополю. Що Київський митрополит не благословляв Богдана Хмельницького на об‘єднання з Москвою, i що пiсля Переяславської ради в 1654 му роцi, Київська митрополiя ще бiльше тридцяти рокiв чинила спротив московському патрiарховi, i формально належала (00:53:00) до вселенського патрiарха. I що в 17 му роцi вiдроджується автокефалiя, i що московськi iєрархи не хотять висвятити для України єпископа, i що митрополит Василь Липкiвський i Нестор Шараївський i професор Володимир Чахiвський, вони всi тодi були знищенi радянською владою... Пiшли вiдкопали в канонах давнi традицiї (антiохiйської) церкви, коли протиiреї i всi миряни могли рукополагати собi єпископа, i рукоположили єпископа Липкiвського Василя митрополита i архиєпископа Нестора Шараївського, i тодi звичайним чином, бо по церковним канонам треба, щоб рукополагали єпископа два або три iєрархи, от. Що вiдродилась ця iєрархiя, i хоч її називали самосвятською, вона не було самосвятською. Її винищив весь, всю iєрархiю (00:54:00) винищив сталiнський режим. Що в роки Другої свiтової вiйни з благословення митрополита Дiонiсiя Варшавського вiдроджується ще раз автокефальна церква, очолює митрополит Полiкарп Сiкорський, якого знову ж московська патрiархiя оголошує, що вiн є не канонанiчнiй, без благодатної, все таке iнше. Хотiлось менi показати, що вселенський патрiарх признав не канонiчну, не канонiчною дiю приєднання Київської митрополiї до московського патрiарха. I у 24 му роцi видав польськiй православнiй церквi (томос), де вказувалося, що оскiльки польська православна церква є частиною Київської митрополiї, а Київська митрополiя в кiнцi 17 го столiття була передана Московському патрiархату (00:55:00) не за конанiчними приписами, то ми благословляємо автокефалiю польської православної церкви. I таким чином вiн де факто признав, що Київська митрополiя незаконно була вiдiбрана Московським патрiарха... патрiархом, то ось саме це менi хотiлось показати. I тодi хотiлось показати, що от вiдроджується вже..., це третє вiдродження автокефалiї, що у нас є патрiарх, що у нас церква зростає, що у нас збiльшується єпископат, збiльшуються парафiї, що у нас авторитет церкви автокефальної росте з кожним днем, i вона має вплив. Ну, але московське духовенство страшно не хотiло цього, i почало кричати на митрополита Антонiя, там, що так, от. Ну, а митрополит Фiларет з свого боку показував,... ну, у нас, звичайно, монастирiв не було, звичайно, у нас, там, нi, то вже два заклади було, двi семiнарiї на той час було. (00:56:00) А митрополит Фiларет показував, що вiн найсильнiша церква i все таке iнше, але пiсля того... Ну, побачили ми, обмiнялися думками. Тодi митрополит Фiларет запросив всiх автокефалiстiв до себе на Пушкiнську, 36, i там вiдбулася розмова. I вирiшили, що..., ну, я був проти, звичайно, цього. Я хотiв, щоб митрополит Антонiй i покiйний патрiарх потому Володимир, переконали митрополита Фiларета, що не треба просити автокефалiї у Москвi, це не канонiчно, бо церква дочка, не може давати автокефалiю церквi матерi, київська церква є церква мати для Москви, а не навпаки. А вони зараз хотять показати по iншому, ну, але тодiшнiй архiєпископ Володимир казав: "Та, що ти там звертаєш увагу. Хай... лиш би Москва отпустила, (00:57:00) ми тодi помиримось iз Фiларетом. Не будемо йому робити перешкоду, хай вiн вiдривається". А я хотiв переконати саме в тому, щоб митрополит Фiларет, маючи силу i можливiсть i такi зв‘язки, якi вiн мав i.... Ну, i добрi стосунки iз Леонiдом Кравчуком, тодiшнiм головою чи вже Президентом, нi, головою, мабуть, Верховною Ради, щоб вiн натис на iєрархiв, i щоб вони вiдiрвались вiд Москви, оголосили, що вони виходять iз складу Московського патрiархату i визнають зверхнiсть святiшого патрiарха Мстислава, от. Ну, але, ну, але так не вiдбулося, i...
Не вiдбулося, так...
... Може з того, що такi от холоднi стосунки у тодiшнього архiєпископа Володимира потому патрiарха Володимира iз патрiархом Мстиславом були, що...
(00:58:00) Але пра... Я хотiла трошки бiльше спитати, чи могли б пояснити добре про непорозумiння щодо статусу української автокефальної церви. Чому є такi непорозумiння? Канонiчна, це не канонiчна церква? Бо Ви починали про це говорити, так?
Канонiчна, як... Пояснити чому українська автокефальна православна церква не канонiчна, а росiйська православна церква Московського патрiархату канонiчна?
Так. I чому..., звiдке це непорозумiння?
Ну, це...
Це була пропаганда, чи що, що було там?
(00:59:00) Ну, вiдносно канонiчностi української автокефальної православної церкви, то я можу сказати, що це агiтацiйний трюк, пропагандистський трюк прихильникiв московської патрiархiї, i i не бiльше. Не можна сказати, що окрiм... українська автокефальна православна церква, вона є безблагодатна, що вона самочинна, що вона самосвятська, що вона не несе спасительної мiсiї в народ i не проводить своїх дiтей до спасiння i до життя вiчного. I навiть можу нагадати слова митрополита московського Фiларета Дроздова, який казав, що: "Кожну церкву, яка визнає, що Iсус Христос є Богом, прийшов на землю i прийняв тiло вiд дiви Марiї, я не назву, я не назву оманливою", це слова московського митрополита Фiларета. Ну, тут можуть сказати, що вони..., (01:00:00) це думка одного митрополита Фiларета, навiть так жартують (Нетеологумен) от, але ще раз наголошую, що це є чисто агiтацiйний трюк. Ви подивiться, що всi тi розколи, якi виникали з лона росiйської православної церкви, вони чомусь були канонiчнi i спасительнi. Навiть, так звана, в Росiї називають "красна церква", от, яку придумали бiльшовики, щоб знищити вiру взагалi, от, обновленська церква, обновленський розкол. Тисли на тихоновцiв, на прихильникiв патрiарха Тихона, щоб вони переходили на, на лояльнi позицiї до радянської влади, щоб вони молились за радянську владу, щоб вони благословляли на розвиток радянської влади, на розвиток Радянського Союзу i все таке iнше, а люди не хотiли. I альтернативну церкву органiзували обновленську, (01:01:00) яка лiквiдовувала монастирi, чернецтво, як форму життя, оголошувала неробством, тунеядством, i яке пiдлягало повному викорiнюванню, скорочувала надто службу, щоб бiльше люди працювали i все таке iнше. То вони добилися, що ця антихристиянська, антиканонiчна..., яка зробила погрiшностi навiть в догматицi святої православної церкви, то вона виявилась канонiчна, i духовенство її благодатне. I подали прохання до вселенського патрiархату, i вселенський патрiархат визнає цю церкву. Українська, i всi там, i iстинно православна церква росiйська, вона також канонiчна вона також благодатна, не втратила апостольскої наступностi, втрачали завжди тiльки українцi. Чому це так вiдбувається? Тому що Росiя, Росiя (01:02:00) розумiє, що вона залишиться вiч на вiч без України, залишиться вiч на вiч iз мусульманським свiтом з iнородцями залишиться. Що з України не буде iнтелектуального пiдживлення, що не буде iнтелектуальних донорiв в Українi... в Росiї без України. Що вона не може собi уявити, що це окремий народ, що вiн має свою iсторiю, свою мову, свою культуру, свої звичаї, що має, має таку святиню, яку вiн має Києво Печерську Лавру, не може росiянин уявити без Києва, як древньої столицi своєї, хоча вона не їхня, вона не їхня, то вони собi так уявляють, i без Києво Печерської Лаври. А тому, з огляду на це, вони будуть робити вiдчайдушнi, вiдчайдушнi спроби, щоб утримати Україну у своїх лабетах.

Щоб (01:03:00) утримати, якщо не можна полiтично утримати, то вони будуть робити спробу, щоб утримати саме духовно, щоб духовнi пута не знiмати iз душi українця, щоб в українцю пiдтримувати оцю меншу вартiстнiсть перед росiянами, це вже воно iсторично так сталося, що українцi володiють комплексом меншовартостi, от, i все це буде робити Москва. I, звичайно, коли, коли приїжджає, коли приїжджає обиватель український в Москву, i коли вiн iде там на Кропоткiнську, i коли вiн дивиться, як вiдбудовується нинi навiть, храм Христа Спасителя, якого зруйнували самi росiяни, бiльшовики, бо вони хотiли там Дом совєтов побудувати, i найбiльшу статую Володимира Iлiча Ленiна, i їм тодi не хватило коштiв i розуму, i обвалилось воно все. I зробили вони на тому мiсцi плавальний басейн теплий, от. А зараз вона вiдбудовують Храм Христа Спасителя. Звичайно, (01:04:00) всi кажуть: "Боже, це ж добре, що вiдбудовується храм Христа Спасителя", ну, а побудували б, а як можна вiдбудовувати храм i з чистим, i з таким серцем, яке є загалом там у iєрархiв московської патрiархiї? Як можна вiдбудовувати храм, коли ти благословляєш на винищення чеченського народу, хай мусульманського, але ж хто дав право винищувати повнiстю чеченський народ. Ну, чеченський, скажете, це мусульмани, ну, але ж у... Всi знають, що у Грозному вiсiмдесят вiдсоткiв живе росiяни i українцi, органiзувати братовбивчу вiйну. Там зараз нiчого не залишилося у тому Грозному. Проти свого населення органiзувати вiйну. Органiзувати вiйну братовбивчу у Приднiстровї, розхитувати братовбивчу вiйну у Криму, зараз у нас на Українi. А (01:05:00) убрати iз, iз законних Президентiв Гамсахурдiю, i посадити свого ставленика в Грузiї? А Абхазiя, а Аджарiя, А Сербiя, це ж усе, ... а Таджикiстан i Афганiстан, це все створюється огне... вогняне кiльце навколо бувшого Радянського Союзу, щоб нiкому не повадно було сюди, сюди входити. А що, а що сталося iз тими народами Пiвночi i Сибiру? Бо я в силу своїх, своєї професiї колишньої..., я я геолог, я працював там в Бурятiї, на Камчатцi, на Чукотцi, на Таймирi бував, то я бачив, що що зробили з тими народами. То в Америцi були резервацiї, чи й є вони резервацiї, я не знаю, якi тi резервацiї для iндiанцiв...
негрiв...


Iндiанцiв, i там вони вимагають прав, вони i щось таке. То iз чучкiв, iз якутiв iз ескiмосiв iз камчадалiв, (01:06:00) iз корякiв, зробили вже вже таке жалюгiдне i страшне, що то без слiз дивитись не можливо. Вони всi поспивалися, ранiше вони не пили. Їм завезли венеричнi хвороби, от. Вони хворiють на туберкульоз, їм побудували там..., ну, ну, винищили цi народи. То якщо пiдходячи з цiєї точки зору, то як можна будувати храм? Коли, коли, коли цар Давид у давньому Iзраiлi, задумав збудувати храм, то Господь благословив його починання, але за його грiх, що вiн колись Урiєву, Урiєву жiнку взяв до себе, а Урiя свiдомо послав на вiйну, щоб його убили, то Господь йому сказав, що, це добре, що ти будуєш от, храм, але ти не ввiйдеш, не побудуєш його бо ти зробив грiх. Так i зробили грiх вони. Ну, хай будують. Я вiтаю це, того що я це вiтаю, i хай будують. (01:07:00) Ну, ну називати церкву, церкву, що вона є безблагодатна, в той час, коли творити отакi беззаконня, я вважаю, що це аморально. I, i коли весь свiт був,... здригнувся вiд того, що вчинив, вчинив посткомунiстичний режим, чи, чи то з наказу Москви чи як..., на похоронах свiтлої пам‘ятi патрiарха Володимира на Софiївськiй площi, i митрополит Кирил Гундяєв завiдуючий, завiдуючий зовнiшнiми церковними зносинами, сказав, що, от...: "Вот видете к чему приводит раскол". Злорадствувать над цим, що вбили двох двох дiтей на на Софiївськiй площi, що побили духовенство, побили єпископат, от. Взагалi зробили нечуване святотатство, (01:08:00) бо з часiв Нерона iсторiя не знає такого святотатства. Навiть мама говорила менi, що нiмцi, коли несли покiйника, iшла похоронна процесiя, то нiмцi не зачiпали то, а в незалежнiй Українi таке зробили, i злорадствувати з цього устами митрополита Кирила Гундяєва, ну, це знову ж таки дивно, бiльш чим дивно для мене. То я хочу до чого це довести. Хочу показати, що тi дiї, якi якi провадять представники iєрархiї i духовенства росiйської православної церкви, вони аж нiяк не можуть узгодитись iз канонiчнiстю, це одне. I друге, от недавно ми вiдбували прощу до Святої Землi, до гробу Господнього в Єрусалиму, то я побачив, що нiхто там нас не зневажає, перед нами вiдкриваються дверi, нам всi спiвчувають, нас всiх (01:09:00) пускають у вiвтар, до престолу, ми вiдправляємо службу. I всi спiвчувають Українi, але бояться Росiї, бояться Росiї. Ви скажете, що ж тут у церковному планi її боятись. А як, в церковному планi. Це дуже великий план. Якщо подивитись в якiй ситуацiї знаходиться моско... єрусалимський патрiархат, в якiй ситуацiї знаходиться вселенський патрiархат, то ми бачимо, що росiйська православна церква на даний час найсильнiша i кiлькiсно i якiсно. I Росiя, нинiшня Росiя, Росiйська Федерацiя, вона також найсильнiша, тому всi їх бояться. I тепер, щоб внести (колд) знову ще розкажу про так, так звану, канонiчну дiю Московську … дiю Московського патрiархату. (01:09:51)
Audio Tape 2, Side А Аудіо Касета 2, Сторона А
(01:10:02) Ви були... статус. Ви хотiли закiнчити iдею про статус церкви: канонiчна неканонiчна... Дякую.
Так от, такi дiї аж нiяк не можуть..., дiї iєрархiї, духовенства московського патрiархату, аж нiяк не можуть узгоджуватись iз канонiчнiстю, це одне. I ще одне, коли московська митрополiя вiдiрвалася вiд вселенського патрiархату, вiдiрвалась вона самочинно. I 150-т рокiв вона перебувала у схизмi, тобто пiд забороною вiд вселенського патрiархату, от. То логiчно ми питаємо, чи була благодатною тодi росiйська церква, чи нi. Звичайно, що вiдбувалися спасiння i за той перiод, перiод дала росiйська церква, i святих I (01:11:00) все таке iнше, от, так що тут, це все... це все проблематично. Тому я вважаю, що українська автокефальна православна церква вона, вона цiлком канонiчна, цiлком спасительна, цiлком правдива. I ще хочу наголосити, хто сумнiвається, має сумнiв у цiй канонiчностi. За... Вiдомо всiм, що Радянський Союз, це була безбожна, атеїстична держава, от. I Сталiн взяв курс на винищення будь якої релiгiї. I кого, церква, звичайно, засвiдчила, мужньо вийшла i цього становища, засвiдчила свою вiрнiсть Христовi, дала десятки тисяч мученикiв, новомученикiв, iсповiдникiв все (01:12:00) таке iнше, i кров‘ю своєю доказала вiрность Христовi. Але всi iєрархи були винещенi майже. Залишились тiльки одиницi, якi згодились спiвпрацювати i з безбожним Сталiним, от. I, так званий, патрiарх Сергiй Страгородський самочинно зайняв Московську кафедру при живому мiсцеблюстителю Петру Полянському, а це цiлком антиканонiчно. I патрiарх Сергiй Страгородський був вибраний за вказiвкою товариша Сталiна, так би мовити. То ця церква вважається канонiчною, а церква, яка засвiдчила вiрнiсть Христовi, яка дала сонми не знаних, не вiдомих мученикiв, яка дала сонми iсповiдникiв, то вона є неканонiчною.
(01:12:00) Дуже складна, складна ситуацiя...
Складна рiч. Але для того, щоби церква була автокефальною то треба, щоб її визнали всi незалежнi автокефальнi церкви свiту. Насамперед п‘ять схiдних патрiархатiв, п‘ять схiдних патрiархатiв. Вони знаходяться в такому, ну, досить дивному становищi. Знаходяться у... одна в мусульманськiй i в єврейськiй державах, от, так що там... I тепер московський патрiархат знову, я там попередньо говорив..., знову проявляє свою канонiчну дiю, тобто правдиву дiю. Вiн хоче посварити єрусалимського патрiарха i вселенського патрiарха, доводячи, що який є вселенський патрiарх у Стамбулi там сидить, от, а всi знають, що мати церков, це єрусалимська церква, от ви i маєте бути..., до єрусалимського (01:14:00) патрiарху каже вселенський патрiарх. Ну, i там це такий, працює, так би мовити, московська церква на розкол у православ‘ї. I зараз iз української автокефальної православної церкви в дiаспорi, i через естонську апостольську православну церкву, яку, яких прийняв вселенський патрiарх Варфолемей пiд свiй першосвятительський (омофор), московська патрiархiя пiшла в розкол. Олексiй второй не поминає вселенського патрiарха на службi, i саме iз за української церкви, iз за естонської церкви. То виходить, що вони зараз не канонiчнi антиконанiчнi, а Українська православна церква, так би мовити, є канонiчною. Ви можете дати питання: чому ж вселенський патрiарх не визнав (01:15:00) українську автокефальну православну церкву, чи українську православну церкву Київського патрiархату? Я тут не проводжу рiзницi мiж цими церквами. Я вважаю, що це єдина церква, але вона, там, має певнi непорозумiння. Скажете, чому не визнати? Тому що, знову ж таки, боїться московського патрiарха... пратрiарха, i Туреччина боїться Росiї могутньої, от, через це i не визнала. Але в (Томосi) про прийняття української автокефальної православної церкви в дiаспорi, вселенський патрiарх сказав, що: "Я надiюсь, що це буде перший крок до визнання українського православ‘я". I прийняв вселенський патрiарх всiх до його, хто побажав бути пiд його (омофором,) без перехрещування, без пересвячування духовенства i iєрархiв, а в сущому санi, так би мовити, що свiдчить, знову ж таки, про благочиннiсть i канонiчнiсть нашої церкви.
(01:16:00) Тепер є друге питання, отець Володимир. Друга тема. Так, опишiть, будь ласка, процес формування української автокефальної православної церкви Київського патрiархату?
Української автокефальної православної церкви Київського патрiархату?
Київського патрiархату...
Ну, почну з того, що в 90 му роцi вiдбувся всеукраїнський православний Собор на якому вибрали, ото я Вам розказував за... iнiцiативний комiтет, за те що, як вiдроджувалося все. Ну, i ми на цьому Соборi так, я..., а я ще забув Вам сказати, що, щоб говорити про це питання, то треба вернутися назад, i згадати (01:17:00) iнiцiативний комiтет по вiдродженню української автокефальної православної церкви,
Добре...
.
Частина № 2 Так. Дуже цiкаво …. I коли… тодi мала мiсце перша служба Української автокефальної православної церкви? Як це вiдбувалося? I також ми хотiли б знати, яка була роль комiтету по вiдродженню Української автокефальної православної церкви у цих та iнших подiях?
Ну, Ви знаєте, що приснопам‘ятний останнiй, я надiюсь, Президент Радянського Союзу Михаiл Горбачов започаткував рух за перебудову суспiльства. Вiн, звичайно, не розумiв, що вiн порушує ту цеглину у фундаментi, порушення якої призведе до (00:17:00) руйнацiї всього будинку, i так воно сталося. Вiн хотiв щось … якийсь зробити косметичний ремонт в оцiй, оцiй iмперiї вже давно вiджилiй, i щоб вона, щоб вона ще функцiонувала, ну, i почав гратися в демократiю. Але вiн розбурхав такi можливостi i такий потенцiал народу, що народ потiм змiв, змiв це... iз лиця землi всю цю iмперiю. Ну, Україна, вона перебувала досить на такому жалюгiдному станi. Схiдна i центральна Україна вже втратилася..., втратилася межа поняття своєї нацiональної належностi, вже втратилась межа русифiкацiї, вже в центральнiй i схiднiй Українi навiть не говорили, що вони українцi, а казали, що ми, там, або хохли або малороси, або ще щось таке. (00:18:00) Дiтей вiддавали в росiйськi школи, це не для того, що так, так от їм хотiлось, а через те, щоб на цих дiтей не тикали пальцями, що вони там … або ж селюки, або десь приїхали з захiдної України, щоб вони були всi... такi як всi, щоб вони розмовляли росiйською мовою i все таке iнше, так що жалюгiдний цей стан був для України. I лиш свiдома iнтелiгенцiя була винищена повнiстю, Ви знаєте, рух шестидесятникiв, там, всi знайомi з цим. Про духовенство i говорити не варто, бо воно також у такому ж жалюгiдному станi перебувало такий... Я напередоднi торкнувся цього, от який стан був в духовенствi, як пiдбирали духовенство правоохороннi органи. Потому була така установка, що тих свiдомих iз (00:19:00) українцiв священикiв, вiдправляти в Росiю або в Сибiр, а звiдти приводити сюди священикiв, щоб вони утверджували “русскость”, от. Щоб вони утверджували, що тут єсть "русская православная церковь". I щоб виховувати цього упослiдженого, знедоленого, забитого народу вже почуття такої неповноцiнностi, то дуже тяжкий стан був. I лиш одиницi iз iнтелiгенцiї молодого такого, так би мовити, поколiння, один iз осередкiв якого був на вулицi Ежена Потьє, де жили аспiранти Академiї наук України, де мав щастя i я жити, в тому гуртожитку. Отам ми збиралися ще тодi i спiвали колядки. Колядки були забороненi, було заборонено спiвати в Києвi, це духовнi такi, пiснеспiви українського народу, от.
(00:20:00) I Ви були... Чи Ви б могли сказати, в якому роцi це було?
Це, який..., зараз скажу, це був 1984 й 86 й рiк. I от в цьому, iз такого, iз такого вогнища... Там, до речi, в тому гуртожитку жив i нинiшнiй депутат Iван Заєць, депутат Верховної Ради, ось. Там ще, там жив бувший мер мiста, хто пiдняв перший прапор жовто блакитний бiля, бiля мiської Ради, Олександр Мосiюк. Так жили фiлософи, там жили фiлологи, там жили письменники, поети i геологи також.
I я хотiла Вас зaпитати, що Ви там робили в гуртожитку, Ви були студентом, так?
Та... Ну, аспiрантом уже був, ще вже вища така, це трохи не так як в Америцi,...
Так...
... мабуть, вони закiнчують унiверситет, а потiм поступають в аспiрантуру (00:21:00) Ну, i що, ну i там ми збиралися також говорили про оцi злочини радянської влади. Читали таємно "Архiпелаг ГУЛАГ" Солженiцина, то було щось, щось таке неймовiрне. Там усi, i водночас i боялись один одного, але але разом з тим це таке було. I от ця... Але до чого я згадав, що це, ця iнтелiгенцiя оцi одиницi, вони потому, коли Горбачов трошки вiдкрив демократiю, вони тодi
зразу почали виступати i казати, що Україна є держава навiть по статусу радянському, от, що це є незалежна суверенна держава, яка має право виходу iз Радянському Союзу. I збиралися... там є зараз на вулицi Прорiзнiй “Хрещатий Яр”, от у тому “Хрещатому Яру”, потому вже збирались, i там такi (00:22:00) вiльнi дискусiї були пiд час… пiд час переговорiв. Ну, i домо... договорились там до того, що треба, треба поставити статус української мови на належний рiвень, бо всi розумiли, що без мови не iснує народ. Хоч Ви можете заперечити, що там, Сполученi Штати Америки, з‘їхались з усього свiту i там панує англiйська мова, але то зовсiм iнший варiант був. То з усього з‘їхались свiту, от, а в Українi корiнне населення живе тут з покон вiкiв. Ну, i домовились до того, що треба створити Товариство української мови, от, по захисту, бо iще ж i боялися. Якщо там ще щось таке бiльше, от, то ну, то розженуть, посадять i тодi вже все таке iнше. Ну, i на цьому Товариствi домовилися за з‘їзд..., а ще перед тим, хочу сказати про..., що (00:23:00) створився Український культурологiчний клуб в Києвi, до якого ввiйшли бувшi члени української Гельсинської групи по захисту прав людини, учасники, … до якого ввiйшли цi не...: живi шестидесятники, до якого... от i Хмара до нього там входив, депутат Хмара, от, ну, i це такий був осередок, ну, це такий бiльш був, ну, з наступальними такими, з наступальними позицiями. Ну, i там також все бушувало, все нуртувало, розмови точилися. Ну, i був створений уже в Академiї наук України, при Академiї наук України, в Будинку вчених, створений клуб, так званий, "Спадщина", цей вже був бiльш помiркований, щоб замилити (00:24:00) очi, правоохоронним органам, казали, що ми збираємся вивчати традицiї українського народу, що ми збираємось вивчати iсторiю України, що ми от хочемо щоб iсторики до нас прийшли i все. I от два таких осередки було в Києвi пiд час цiєї перебудови. Ну i там, туди входили всi тi, хто стали потому полiтиками, релiгiйними дiячами, там, ну,... все таке, все таке iнше. Так от, середовище оцього українського культурологiчного клубу, i цього клубу "Спадщини", "Спадщина" при Академiї наук України, зародилась iдея про вiдродження Української автокефальної православної церкви. I був створений iнiцiативний Комiтет по вiдродженню УАЦП, розшифровую Української автокефальної православної церкви, до якого, до якого увiйшов (00:25:00) Олександр Ткачук, Лариса Лохвицька, покiйний Анатолiй Битченко, Тетяна Битченко, Євген Сверстюк, вiдомий правозахисник. I от вони уже вели таку агiтацiю за вiдродження автокефальної церкви. Коли ж створилось Товариство української мови, i вiдбувся з‘їзд у 1990 му роцi, здається, здається, чи весною, чи ранньої весни, чи..., це вже я не можу зараз пригадати так швидко, … чи взимку. I на цей, на цей з‘їзд був, ну, вiд... приїхав священик Богдан Михайлечко iз мiста Єлгави пiд Ригою, це Латвiя. (00:26:00) I, ну, спочатку цей отець Богдан, вiн, коли мене там кaгебiсти ганяли i загнали десь аж у Ригу, коли я хотiв поступити в духовну, в духовну семiнарiю, то, то вiн менi надав якийсь притулок. Але вiн був виходець iз Львiвської областi, з захiдної України. I батько його учасник Української повстанської армiї, ще в тi роки, в воєннi i в повоєннi роки, от. I вiн вважав, що тiльки українська Греко католицька церква може стати на чолi нацiонального вiдродження, от. Ну, я намагався його переконати, бо так звела нас доля... Намагався переконати, що там в захiднiй Українi то так, бо там уже воно склалось так, традицiйно. А в центральнiй Українi, на схiднiй Українi Греко католицька церква не буде мати перспектив. (00:27:00) I тiльки, тiльки наша православна церква може очолити нацiональний рух, i якщо буде незалежна Автокефальна православна церква в Українi, то тодi Україна вже навiки вiдiйде вiд Москви. I уже не буде духовних пут на український народ, а буде своя єдина церква це, ну, могутнiй такий iдеологiчний iнструмент, буду говорити так, хоча можливо i не варто про церкву так говорити. Ну, i нарештi, отець Богдан Михайлечко … вiн переконався, що дiйсно так. I коли вiн приїхав в Київ iз Латвiї на цей з‘їзд Товариства української мови, i коли...
Перепрошую, чи Ви пам‘ятаєте в якому році це було?
90 й рiк. Це на початку, здається, 90 го року. На початку 90 го року. Це можна уточнити. Я щось...ну, так, на початку 90 го року. Це або ж уже такої ранньої весни або в кiнцi зими це було. Ну, i коли оголосили, що слово має отець Богдан Михайлечко, i коли в Палацi “Україна” нинiшньому, люди там щось шумiли, щось..., дехто, можливо, i не бачив ще живого священика в пiдряснику i з хрестом, бо думали всi, що вже релiгiї тої нема, i там усе. I зробилась така гробова тиша, так би мовити. I цiєї тишi хватило отцю Богдану, щоб вiн дiйшов до трибуни i утвердився у своїй впевненостi, що вiн мусить сказати про Українську автокефальну православну церкву. I от отець Богдан виходить i каже, що всi говорите про Українську греко католицьку церкву, що вона знаходиться (00:29:00) в загонi, знаходиться в пiдпiллi, а я вам скажу, що радянський режим надав греко католицькiй церквi буття i iснування у пiдпiллi, а Українськiй автокефальнiй православнiй церквi не надав навiть такого iснування i в пiдпiллi. I повнiстю: iєрархiя, духовенство, вiруючi активнi були винищенi сталiнським режимом. I тiльки один Iоан Теодорович, якого послав блаженної пам‘ятi митрополит Василь Липкiвський в Америку, вiн уцiлiв iз цiєї автокефальної православної церкви. I вiн каже: "Я закликаю вiдродити Українську автокефальну церкву. I створюєм iнiцiативний комiтет по вiдродженню Української автокефальної православної церви. Я є його головою, i прошу бажаючих входити туди". Ну, i зачитав хто туди ще входе, що увiйшов Олександр Ткачук, Анатолiй Битченко, Тетяна Битченко, Євген Сверстюк, Лариса Лохвицька (00:30:00) ну, i так зараз я iще не пригадаю хто. Ну, дуже мало, ну, бо боялися люди, це ж заявити, що ти належиш до автокефальної православної церкви, це, це страшний грiх був в Радянському Союзi. Покiйному патрiарху Мстиславу не дозволявся в‘їзд в Радянський Союз. Там деякi, деякi..., перечень такий був деяких осiб, яким повнiстю заборонявся в‘їзд в Радянський Союз, в тому числi i блаженної пам‘ятi святiйшому патрiарху Мстиславу, на тiй основi, що вiн племiнник Симона Петлюри, що вiн був хорунжим у вiйськах Української Народної Республiки, i що вiн вiв послiдовну таку працю на вiдродження української церкви i української держави, то йому не дозволяли в‘їжджати в Радянський Союз. (00:31:00) I це я трошки забiгаю наперед. I скiльки треба було зусиль вiруючим українцям, зусиллям... зусиль депутатiв, щоб все таки дозволили в‘їзд святiйшому патрiарху уже пiсля обрання його на патрiарший Київсьий престол, це я наперед забiг. Ну, i це досить такий смiливий був виступ отця Богдана Михайлечка. I тодi вiн в Києвi там, бiля Ботанiчного саду, такий район, називається Сiдовка, i там деякi iз українських iнтелiгентiв знiмали хатинку таку невеличку, от. I в цiй хатинцi отець Михайлечко перший в 90 му роцi вiдслужив службу Української автокефальної православної церкви. (00:32:00) Ну, потiм “голоса” пiдхопили: "Голос Америки", "Вiльна Європа", "Свобода", що в Києвi створений комiтет по вiдродженню автокефальної православної церкви. Потiм тодiйшнiй митрополит УАПЦ в дiаспорi Мстислав, пiзнiше патрiарх, приймає цей комiтетет пiд свiй омофор. Отцю Богдану Михайлечку надає титул вiдпоруччика, блаженнiшого митрополита Київського i України Мстислава в Українi, от. I отець Михайлечко здiйснює керiвництво цiєю групою. Ну, i ще мушу сказати, що, хоч i повторюсь, що це досить такий смiливий його крок був, бо коли вiн iшов, iшов додому, там де вiн зупинився в Києвi на Святошино, от, то проходячи мимо гаражiв, то я вже не пам‘ятаю, (00:33:00) чи було то вечiр, чи чи нiч була, пiд‘їхала машина, заломила руку, квалiфiкованим ударом, переламала йому руку, закинули в машину, не роз..., не вступали в розмову з ним. Завезли на Жуляни, вкинули в лiтак, от. I вiн опам‘ятався тiльки..., в лiтаку одна була жiнка i отець Богдан Михайлечко. I, коли приземлявся лiтак, то вiн побачив, що вiн приземляється в аеропорту Риги. Ну, i жiнка сказала, що краще б Ви не появлялись в Українi бо Вам буде погано. З того переляку отець сiв на електричку в Ризi, доїхав до Єлгави, де вiн був настоятелем храму, i лiг вiдпочити бо це, здається, була чи субота чи недiля, треба було лiтургiю правити. I коли вiн тiльки, каже, задрiмав, то дзвiнок iз Митрополiї Рижської вiд митрополита тодiшнього Леонiда. Хоч вiн сам, митрополит Леонiд, був дуже хорошою людиною, ну, (00:34:00) але їх заставляли. Секретар дзвонить, що: "Отець Богдан, Ви забороненi в служiннi, бо Ви поїхали на з‘їзд Товариства української мови в Київ". I отець Богдан залишився без засобiв до iснування.
I скiльки рокiв вiн був у цiй ситуацiї... (00:34:19)
Audio Tape 1, Side B Аудіо Касета 1 Сторона Б
... Це дуже інтенсивні моменти, можна сказати, для церкви, але яка була реакція людей , як скажімо митрополита Філарета, бо мені здається …чи люди могли відкрито говорити в цьому часі про те що сталося з автокефальною церквою. Це були публікації які говорили про..., що сталося з церквою, про цi моменти... Я хотiла задати два питання, (00:35:00) як вiн бачив цi подiї, митрополит Фiларет … так, в цьому часi митрополит? I чи були публiкацiї, якi говорили про цю тему … але Ви сказали, що "Голос Америки", радiо "Свобода", починали говорити про те що сталося, … але тут на Українi, чи було щось друковано про цi подiї?
Так. Вiдразу пiсля створення оцього Комiтету по,... iнiцiативного Комiтету по вiдродженню Української автокефальної православної церкви, вирiшили створити газету: "Наша вiра православiє", от. Яка i зараз виходить пiд назвою "Наша вiра". I от до редколегiї цiєї газети увiйшов правозахистник Євген Сверстюк, отець Богдан Михайлечко, Олександр Ткачук, (00:36:00) так, я не пам‘ятаю чи Лариса Лохвицька ввiйшла чи нi, бо вона також була iнiцiатором цього Комiтету, чи ввiйшла до редколегiї. I от в першому номерi почали висвiтлювати подiї в Українi. Надрукували там, здається, я не знаю, чи зберiг цю газетку, надрукували бiографiю митрополита Василя Липкiвського, хоч я був проти, казав, що не треба, бо Василя Липкiвського всi тiльки бояться i тiкають, бо це ж кажуть, що самосвят вiн такий. Як пiзнiше виявилося, що нiякий вiн не самосвят, але тодi i я так думав, що, що воно..., i тому я проти був, щоб туди включали. Ну i була..., розповiли про автокефальну церкву, i була стаття, яка звернена була до митрополита Фiларета. (00:37:00) Митрополит Фiларет взагалi... Титул Київського митрополита надає можливiсть в росiйськiй церквi бути першим пiсля патрiарха Московського i всiя Русi, бо найстарiша митрополича кафедра, це, це таки привiлей Київського митрополита. Київський митрополит має такий ще превiлей, що носить при вiдправi служби Божої, носить..., предносять йому хрест на службi. I Київський митроплит має право надiвати три панагiї. Двi панагiї, тобто ну, оце в мене ось два на хрести, нагороджений, от, а то двi панагiї з Божою матiрю, i хрест. I то получається всього три от такi ознаки, от. То виявилося, що коли Київський митрополит спiвслужив iз Московським патрiархом, то вiн виглядав як..., ну, зонiшньо вiн виглядав як патрiарх. I йому радили знiмати одну панагiю, щоб вiн не був таким як патрiарх. (00:38:00) От, i, зокрема, в однiй iз статей говорилося, митрополит... закликали митрополита Фiларета повернутися до свого народу, повернутися до української церкви, i вказувалося на те, чи не соромно Вам Владико, московському патрiарху, знiмати третю панагiю? Ось ось таким чином це це було в Українi таке. Яка реакцiя митрополита Фiларета була? Ой. Ну це тяжке питання. Звичайно, що вiн тодi в той час займав позицiю iєрарха Росiйської православної церкви. В той час вiн казав, що це є самосвятська церква, що це є безблагодатна церква, що не можна туди йти i все таке iнше. Пригадалось менi, коли я пiшов у Покровський монастир, тут є у нас монастир у Києвi Покровський, ну там я колись, як аспiрантом вчився, то я пiдробляв, там (00:39:00) менi платили трохи грошей: я сторожував, глядiв монастир, i там менi платили грошi. Ну, i прихожу, знайома матушка черниця ходить там з такою палицею. "Ви що, матушко, робите? кажу їй, вона каже, що, вiд автокефалiстiв оберiгаю, я кажу, як? А чого ж їх оберiгати...? Сказав владика Фiларет, що берiть вила i отгоньте автокефалiстiв". Ну, це був 90 й рiк, звичайно. Це був 90 й рiк. Потiм, Ви знаєте, що було голодання, голодання студентiв,...
Восени 90 го року...
...голодання студентiв на площi Незалежностi, восени. I звернулися до митрополита Фiларета, щоби вiн благословив..., тодi ще, ну, це один отець Михайлечко був, от, на весь Київ, а то вiн був десь, (00:40:00) по всiй Українi їздив, чи в Ризi був, чи навiть за кордоном, бо вiн хотiв, хотiли щоб його рукопоклали на єпископа, митрополит Мстислав за кордоном, але там щось не вийшло. Ну, i звернулись до митрополита Фiларета, щоб вiн розяснив цю ситуацiю, яка склалася на площi Незалежностi чи тодiшньої площi Жовтневої революцiї. I митрополит Фiларет сказав, що причащати таких людей не можна, i що цей грiх прирiвнюється до грiха самовбивства, оце був 90 й, 90 й рiк. Ну, ну, звичайно, що тодi вiн займав от таку позицiю, таку як i займає, (00:41:00) займав кожний iєрарх, вiдданий iєрарх Росiйської православної церкви.
Так. Але у цьому часi у Москвi було обрано Олексiя другого патрiархом?
Так.
Було, так?
Так, так.
Чи Ви могли нам описати, як сталося, як це було, що вiн..., що було обрано i, ми знаємо, що також були українськi кандидати для цiєї посади... Як, що сталося з ними, якi були їхнi ролi у цьому? Але як як це було, що вiн..., було обрано патрiархом? I також якщо ви нам могли говорити про цi українськi?
Ну, невдовзi пiсля (00:42:00) тисячолiття хрещення України i Росiї, ну, України Руси, будемо говорити так, помер патрiарх Московськiй i всiя Русi, Пiмен. Ну, невдовзi почали роботу до Собору, i висунули трьох кандидатiв. Першого кандидата, нинiшнiй наш патрiарх Фiларет, зайнав по належнiй, належному йому чину, перша кафедра в Радянському Союзi, була Київська в росiйськiй церквi, вiн зайняв патрiарший престол Московський. I iменувався патрiарший мiсцеблюститель, такий є титул. I от, навiть, по всьому Радянському Союзi молилися за патрiаршого мiсцеблюстителя нашого, патрiаршого екзарха всiя України митрополита Київського i Галицького Фiларета, (00:43:00) така от формула поминання була, от. I митрополит Фiларет тодiшнiй працював по пiдготовцi до проведення Собору росiйської православної церкви, на якому виберуть патрiарха Московського i всiя Русi. Ну, i звичайно, що найавторитетнiшими виявилися у росiйськiй церквi три кандидатури: нинiшнiй патрiарх Московський i всiя Русi Олексiй второй (Рiдiгер), нинiшнiй митрополит Володимир Сабодан, митрополит української православної церкви московського патрiархату, i нинiшнiй патрiарх всiя Руси України, Фiларет, тодiшнiй екзарх всiя України митрополит Київський i Галицький. Ну, i коли вiдбувався Собор, то митрополита Фiларета змусили зняти свою кандидатуру, (00:44:00) тi, якi хотiли, не хотiли, щоб вiн став патрiархом Московським i всiя Русi, ну, а митрополит Володимир, десь трохи менше половини набрав голосiв, i таким чином став патрiархом Московським i всiя Русi Олексiй другий. Потому, правда, митрополиту Володимиру Сабодану була надана посада керуючого справами патрiархiї, ну, а митрополит Фiларет залишився митрополитом Фiларетом i його там, ну, вже дуже такi питання великi, i, очевидно, вже задумався митрополит Фiларет, що iснує своя держава, от, чи нацiональний рух розвивається все таке iнше, (00:45:00) ну, i тодi почався робитись тиск на митрополита Фiларета. I пiзнiше, коли... так, до речi, Всеукраїнський Собор, на якому вибрали патрiарха Київ..., вперше, патрiарха Київської i всiєї України, Мстислава, вiдбувся десь у травнi, чи на початку червня 90 го року, трошки ранiше, як вiдбувся Собор у Москвi. I покiйний патрiарх Мстислав хвалився, каже, що: "Ви знаєте, хто перший поздоровив патрiарха Олексiя? Поздоровив я". Наш патрiарх Мстислав перший поздоровив Олексiя второго з патрiаршиством, от. Так що у нас уже був патрiарх тодi, ну, i вiдбувається тодi отакий тиск на митрополита Фiларета, от. Патрiарх Мстислав розбудовує церкву. (00:46:00) Автокефальна церква зростає, створюються школи, створюються часописи, газети, це був такий всенацiональний рух, така ейфорiя, так би мовити, була. Збiльшується єпископат української автокефальної православної церкви, ну, i просим Фiларета … митрополита Фiларета також ми не позбавляли своєї уваги. Просили його, ходили до нього. Зокрема покiйний патрiарх Володимир теж заходив до нього, просив, щоб вiн повернувсь до України i, i дiйсно, митрополит Фiларет у листопадi скликає Собор української православної церкви, це трюк московський був..., бо не схотiли надати автономiю чи автокефалiю, а взяли окозамилюванням займалися. (00:47:00) Надали, убрали назву український екзархат, це частина, складова частина тiєї чи iншої церкви, екзархат, поняття передбачає, а українська православна церва все, бiльш не називається. Якого патрiархату i куди вона належить? Ну, i ця українська православна церква Московського патрiархату, скликає Собор у Лаврi i вирiшують, що просити у Олексiя второго, автокефалiю, ну, i всi пiдписались, i весь єпископат, всi делегати за автокефалiю, ну, i тодi, пiсля цього Собору, ну, можливо, це i з подачi Президента Леонiда Кравчука. Планується вiдбути, органiзувати всеукраїнський межрелiгiйний форум десь у груднi мiсяцi. I на цьому Соборi планується органiзувати (00:48:00) зустрiч митрополита Фiларета i iєрархiв української автокефальної православної церкви, i, ну, з тим, щоби помирити їх, щоб була одна, одна єдина церква в Українi. Ну, i звичайно, що тодi митрополита Фiларета всi боялися, бо така агiтацiя страшна, такий тиск був, такий, така зневага з боку московського духовенства до українського духовенства, там обзивали всяк, протестували проти того, що вiддають нам, вiддають нам храми. А храми вiддавали, ну, просто..., в мене колишнi друзi з якими я жив у гуртожитку на Ежена Потьє, колишнi аспiранти, тодi стали то депутатами, то мером Києва, Олександр Мосiюк став, ну, i воно вже на такому, на такому рiвнi, так би мовити, особистому йшло, що: передають нам храми i все, от там (00:49:00) як вони передавали, але передавали (смiх).
25 та 26 червня 1992 року було утворено УПЦ КП, я як учасник та свідок тих подій нерозумію чого ніякі заходи 25 ліття утворення УПЦ КП ніде незгадуються і невідзначаються навіть в УПЦ КП ?
Правда живих свідків тих подій вже залишилось одиниці ! В Києві 2 чи 3 священика !
Спогади на той час отця Володимира Черпака Про УТВОРЕННЯ УПЦ КП
Інтерв’ю: Маргарита Гевко 9 липня 1996
NOT TO BE RELEASED UNTIL METROPOLITAN FILARET’S DEATH Requested by Father Volodymyr Cherpak
Аудіо Касета 1, Сторона А
(00:00:03) Сьогоднi 9 липня 1996 року. Ми з проектом Усної Iсторiї незалежної України. Хотiли б подякувати отцеві Володимиру Черпакові, що він говорив з нами сьогоднi. Ми тепер можемо починати iнтерв‘ю. I наше перше питання це: ми б хотiли, щоб Ви коротко нам розповiли про свою освiту та посади, якi Ви займали у церквi i до цього часу також.
Я протoiєрей Володимир Черпак. Займав такi церковнi посади: з благословення святiйшого патрiарха Мстислава, я був призначений в 91 му роцi настоятелем Свято Покровської Подiльської церкви, мiсто Київ, (00:01:00) в якiй ми зараз з Вами знаходимось. Потому, з благословення митрополита Антонiя Масендича, я займав посаду секретаря патрiархiї Української автокефальної православної церкви в 91 их 92 их роках. Потому, в 92 му роцi був призначений ректором Київської духовної семiнарiї Української автокефальної православної церкви i, паралельно з цим виконував обов‘язки священника мiсiйного вiддiлу патрiархiї, i уже у 1995 му роцi, святiйшим патрiархом Володимиром, був призначений головою Прочанського вiддiлу патрiархiї. Ну, от такi, от такi мої посади (посмiхається).
Добре. I, будь ласка, розкажiть тепер..., друга тема, про подiї пов‘язанi з святкуванням тисячорiччя християнства. Про церемонiю на Володимирському пагорбку. Яке мало значення для Української автокефальної православної церкви та росiйської православної церкви?

Ну, святкування тисячолiття хрещення Руси України мало надзвичайно велике значення для України, i в подальшому для вiдродження української автокефальної православної церкви. Бо до 1988 го року церква була би..., була так би мовити, ну, на... в загонi. Вона вiдчувала постiйний тиск держави над собою, от, i не могла вiльно розвиватись. I середнiй обиватель, обиватель, який далекий був вiд релiгiї, який, якого нiщо не зв‘язувало з релiгiєю, вiн думав, що уже нi духовенства, нi вiруючих немає, а залишилась купка таких вiруючих, як пока..., як показувала радянська пропаганда, що там купка вiруючих залишилася, i через декiлька рокiв вони повмирають. А те, що духовенство, те, що є iєрархiї, те що є ченцi, те, що є вихованцi учбових духовних закладiв, обиватель не знав. I от, коли було дозволено вперше державою iти церковною процесiєю по вулицях, коли вийшло духовенство у своїй своїй одiжi, коли вийшли ченцi, черницi, коли заспiвали хори, коли вийшли iз хоругвами такими, от. То це наскiльки людей полонило, i люди задумались, що так, дiйсно, є якась … якась вища сила, що є Бог, i..., ну, прямо дуже багато народу було, от. А для нацiональної української iнтелiгенцiї це також був був пiдйом такий, бо вперше вони побачили от, що є духовенство, що в усiй красi вiра Христова проповiдується у нас тут в Українi. I знаменно було, що коли почали святого Володимира, … бiля памятника святого Володимира подячний молебен, то вiдбувся... дощ пiшов, дуже великий проливний дощ. Всi промокли, i це було розцiнено, що це є друге хрещення України Руси, ну, тодi не казали, що України Руси, от, а казали, що це хрещення Руси, тодi ще, ну, нацiональний рух також був у загонi. (00:05:00) I щоб принизити значення святкування цього свята в Українi, у Москвi Священний Синод Росiйської православної церкви вирiшив, що основнi святкування проводити тiльки в Москвi: в Москвi, в Ленiнградi, нинiшньому Санкт Петербурзi, а потому в Києвi. I от духовенство Києва, частково українське, частково росiйське, було дуже ображене з цього, що, чому, чому основнi святкування не провадити в Києвi? Адже в Києвi було хрещення Руси, а не в Москвi, чи в Ленiнградi. I це духовенство ще навiть не пiдозрювало, що воно стоїть напередоднi великих змiн, на передоднi вiдродж..., на передоднi вiдродження церков, якi були у заборонi, якi були в глибокому пiдпiллi, розумiєте, так що... Пiзнiше вже це духовенство, яке ремствувало на московський Синод, що от не дозволили святкувати в Києвi, як дев‘ятсот п‘ятидесятилiття хрещення Русi, то вiдбувалися основнi святкування в Києвi, а в Москвi i тодiшньому Петербурзi, не вiдбувались. То тисячолiття було навпаки. I пiзнiше вони зайняли таку проросiйську позицiю, але в 1988 му роцi, це був спалах такий, i українська iнтелiгенцiя вiруюча утвердилась в тому, що необхiдно вiдроджувати свою незалежну Українську автокефальну православну церкву. Так що тут було велике значення України, зокрема, я вважаю.
I чи церква... Чи чекала таку реакцiю... таку реакцiю, чи був сюрприз для всіх?
Церква була...
...Ви... бiльше ми же знали, що була пiд землi, була... люди, якi так...
Нi, нi...
(00:07:00) Були церкви, було раптом, що ви бачили так багато людей?
Нi, нi. Не че... не чекала церква цiєї реакцiї, от. Тому що iєрархи були добротно пiдiбранi правоохоронними органами радянської влади. Духовенство також було пiдiбране. Навiть попасти у духовнi заклади Московської патрiархiї, хто мав якусь вагу, вищу освiту, там, чи ще щось у суспiльствi, це практично було не можливо. Треба було спiвробiтничати з каральними органами i з КГБ, от. Вони приїздили, вони залякували, вони робили психологiчний тиск, от. Вони могли там десь зустрiти побити, так як робиться..., абiтурiєнта, хто хотiв попасти в цi духовнi заклади. Вони робили психологiчний тиск на рiдних, на батькiв, (00:08:00) близьких, друзiв, просто залякували; а iнодi обiцяли, що от буде все добре, ти просунешся по iєрархiчнiй лiнiї, i, що от ми допоможемо. Але треба спiвпрацювати з нами, це, це було таке. I хто вже пробивався туди, а то було або неймовiрними зусиллями це все зроблено, або ж зламувалась людина, i вже вирiшувала... Ну, правда, i третя категорiя була, казали, що найрозумнiша ця категорiя, що вони згоджувалися спiвробiтничати з правоохоронними органами, а тодi, коли вони до них приходили, вони казали: "У нас немає нiякої iнформацiї", ну, це... це так..., так що реакцiї нiякої не чекали. Та i нiхто уже не думав i не гадав, що така потужна машина, така потужна iмперiя, як Радянський Союз може впасти, нi...нiхто не гадав. Правда, (00:09:00) в лонi церковному, в лонi вiруючих людей, в лонi ченцiв побутувала така думка, що оця iмперiя зла Радянський Союз, розвалиться, i що отi церкви якi..., отi ще храми, якi ще не встигли розваляти, у них будуть править, правити службу Божу, що вiдкриються духовнi заклади, що будуть готуватися священослужителi, богослови, це така, така думка була. Але вже до цих людей майже нiхто не прислуховувався, це вважали, що вони або ж юродивi, або вони вже з розуму вижили, така от, така от була загальна думка i настрiй усього суспiльства тодiшнього.
Цiкаво... Але також на прикiнцi 80 х рокiв, студенти духовної семiнарiї та Академiї проводили дискусiї про можливiсть змiни у церквi. (00:10:00) Про що вони говорили? Чи ви щось чули про цi моменти... цi дискусiї?
Наприкiнцi 80 х рокiв, то ще й боялися тiльки однин одного. Хто попадав у цi заклади, то знали, що там хтось, хтось от мусить пiдслуховувати i доносити начальству, як адмiнiстрацiї Академiї, так i правоохоронним органам, i так всi жили, тiльки молились, спiвали, їли, там, спiлкувались на такому побутовому рiвнi i все. Ну, але я повернусь назад до попереднього питання, це святкування тисячолiття хрещення Руси України, це, це було щось неймовiрне. Я пам‘ятаю, що поїхали, поїхали ми у Псков, тодiшньої Росiї, i от студенти духовної семiнарiї, Академiї вийшли в пiдрясниках, i бабусi там, ну, росiянки, от, вийшли, (00:11:00) так вони плакали i, там, молилися, i дякували Богу за те, що от дожили вони до такого, до такого часу, ну, але..., а iще передбачав щось можливо покiйний патрiарх Пiмен Московський i всiя Русi. Пiд час тисячолiття вiн виступив iз промовою, то вiн сказав, що Росiйська православна церква стоїть на межi великих розколiв, а тому я прошу шанувати iєрархiю, шанувати, там, духовенство, шанувати традицiю i не пiддавати…, не пiддаватись пiд вiтер сьогодення, бо..., ну, вiдчував вiн щось, незадоволенi були церквою i i в Росiї, i потом воно так трапилось. Тодi росiйська зарубiжна церква появилась на теренах Росiї, в Українi - Українська (00:12:00) автокефальна православна церква з пiддпiлля вийшла, у Росiї - Істинна православна церква. Тодi появився Богородичний Центр, от. Тодi появились, там, поповцi безпоповцi старообрядцi, ну, всi тi, хто були переслiдуванi, то вони вийшли iз пiдпiлля, це якраз пiсля тисячолiття хрещення Руси України. I пiсля цього святкування прорвало, так би мовити, студентiв Академiї i семiнарiї. Уже почали вiльно розмовляти мiж собою, уже почали... якесь, я би сказав, пробудилося, пробудилася нацiональна самосвiдомiсть, бо не секрет, що в тi роки, духовнi заклади московської патрiархiї на 70 т вiдсоткiв поповнювалися вихiдцями з України, от. Росiяни, вони вже, ну, ну, чомусь, чомусь вони не йшли в духовнi заклади, вони настiльки уже забитi i заляканi, непевно, це з одного боку, (00:13:00) а з iншого боку, вони вважали, що це їх держава Радянський Союз, що комунiстична iдеологiя вона непорушна, що комунiсти дозволяють вiру: хто хоче вiрує, ну, отакий був настрiй у росiян. А в українцiв трошки, трошки iнше було поняття, i через те поповнювалися … українцi на 70 вiдсоткiв, десь так, … виходцями з України. I оцi виходцi з України, ну, i до того в Ленiнградi тодiшньому, i в Москвi в духовних закладах, панувала українська мова в побутi, i до того ще. Ну, а то почали говорити, що от треба щоб у нас своя церква була, треба щоб вiдродилась i Греко католицька церква i Українська автокефальна православна церква. Ну i тодi вже, уже уже пiзнiше, коли, справжнiй розпочався рух за вiдродження Української автокефальної православної церкви, (00:14:00) коли вже Греко католицька церква набу…набула впевненостi, почала там вiдбирати храми назад i все таке iнше, то треба вiддати належне тодiшньому ректору Санкт Петербурзської духовної Академiї протоієрею Володимиру Сорокiну, що вiн щосереди збирав нас усiх i вiв дискусiї, як же покращити релiгiйне життя. I от на тих дискусiях можна було вiльно виступати i казати, що пора Українi мати свою незалежну православу церкву. Пора Українi надати автокефалiю, хоча росiяни з iншого боку виступали, що яка автокефалiя? Ви що? Це єдиний народ, це єдина церква, єдине поняття, от, єдина Батькiвщина, єдина древня столиця. Ми... Ну, вони не усвiдомлювали цього. Ну, але отець ректор (00:15:00) отак..., i навiть, навiть сам висловлював такi, що дiйсно..., бо вiн закiнчував Київську духовну семiнарiю, в Андрiївськiй церквi вона тодi була, i, ну, я не знаю чи вiн сам, ну, напевне сам був українець, i вiльно теж висловлював свої, свої думки, хоча потому йому..., вiн i поплатився. Його зняли з посади ректора духовної семiнарiї Академiї в Санкт Петербурзi, ну, але... Але поштовх був, i дозволяв... отець ректор, дозволяв проводити вже українцям вечори пам‘ятi Шевченка, там, визначних дiячiв української культури, на яких також можна було говорити. I студенти духовних закладiв, вони якби утверджувались у цьому i росли, буквально росли десь на... по мiсяцях росли, от так, така ситуацiя була там у Петербурзi.

Догмат Святої Трійці.
Згідно з символом віри, прийнятим на Першому Нікейському соборі, Бог має три особи: Бог-Отець, Бог-Син і Бог Дух Святий (іноді кажуть: Перша особа Трійці (Отець), Друга Особа Трійці (Син), Третя особа Трійці (Дух Святий)), всі ці особи є, однак єдиним Богом (різними його проявами) і кожна з них є повністю всемогутнім і єдиним Богом (а не частиною Бога), і серед цих осіб нема більшої або меншої.



Бог 1 Коринтян 15:28: визнається всемогутнім, вічним і безмежним. Будучи єдиними і неподільними за природою, три постаті Бога, однак, відрізняються походженням та взаємними відносинами. Так, Бог-Отець народжує Бога-Сина, а Сам не походить ні від кого, Бог-Син народжується від Бога Отця, а Дух Святий ісходить від Отця (православ'я) або від Отця і Сина (католицизм). Згідно з християнськими вченнями, Бог-Син прийняв тіло людини і воплотився з Духа Святого і Діви Марії як Ісус Христос з метою спасіння людства. В православ'ї для кращого розуміння людьми поняття Святої Трійці вживається образ Сонця: «Є Сонце (перший прояв). Є Світло (другий прояв), яке іде від Сонця і є Тепло (третій прояв), яке іде від Сонця. Ми говоримо про єдине Сонце у трьох проявах, а не про три Сонця».

Догмат Триєдності Бога, як правило, оголошується недосяжним для людського розуму в повному обсязі, і осягається лише «досвідом духовного життя». У зв'язку з цим говорять про Святу Трійцю, як «найбільшу таємницю християнської віри». Також природа Бога, у тому числі те, що сказано у цьому догматі, визнається такою, яку ніколи не зможе пізнати жодне створіння, ні людина, ні янгол.


Триєдність Бога у Біблії . Сутність Трійці

У Біблії немає безпосереднього викладення вчення про Святу Трійцю, проте є ряд вказівок, що й лягли в основу догмату Святої Трійці. Так ще в Старому Заповіті знаходимо місця, де Бог говорить про себе у множині (наприклад, Буття 1:26 та 11:6-7).

У Новому Заповіті найбільш чітко вказівка на триєдність подається в Хрещенні Ісуса Христа в Йордані:

«А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мт. 28:18-19)
«І сталося, коли хрестився весь народ, і Ісус охрестившись молився — розкрилося небо і Дух Святий зійшов на Нього в тілесному вигляді як голуб і був голос із небес: Ти Син мій улюблений. У Тобі моє благовоління» (Лк. 3:21-22)
Голос Отця чутний з небес, Син стоїть у водах Іордану, Дух сходить на Сина. Ісус Христос не раз говорив про свою єдність з Отцем, про те що він посланий у світ Отцем, називав себе Сином Його (6-8). Він також обіцяв учням послати Духа Утішителя, який від Отця походить (Ів. 14:1-17; 15:26). Також і в писаннях апостолів йдеться про Бога Трійцю:

«Три свідчать на небі: Отець, Слово і Святий Дух, і ці Три - єдине»(1 Ів. 5:7)
В багатьох перекладах це місце вилучене, оскільки його немає в жодному з древніх рукописів.


А також у посланнях апостолів:

«Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь.» (2 Кор. 13:13)
Вказівкою на триєдність Бога вважають також Пролог Євангелія від Івана:

«На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово.» (Ів. 1:1)
«Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця.» (Ів. 1:14)
Тут під Богом розуміють Отця, Словом — Сина, тобто Син був одвічно з Отцем і вічно був Богом.

Відношення до Святої Трійці у інших віровченнях.
Інші віровчення про єдиного Бога, такі як мусульманство та юдаїзм заперечують правомірність вживання поняття Святої Трійці, розглядаючи це як протиріччя єдиності Бога і отже прояв багатобожжя (язичництва).

З іншого боку представники язичницьких віровчень, як правило розглядають поняття Святої Трійці як вказівку на наявність у християнстві елементів язичництва (віри у трьох богів).

День святкування Трійці. На п'ятдесятий день після Великодня, обов'язково в неділю, святкується Трійця. Клечальна неділя — це неділя Зеленого тижня, п'ятдесятий день після Великодня, тому цей день ще називається П'ятидесятницею. За старих часів люди зустрічали цей день дуже врочисто. Зранку господині поралися в господі, готували святкове застілля. Зробивши господарські справи, люди вбиралися у святковий одяг, сідали в хаті й чекали, поки вдарять церковні дзвони. Ударить дзвін — блага звістка. Тоді всі побожно хрестяться й ідуть до церкви. Кожна дівчина відповідно до святкового звичаю несла в руках свіжі квіти. Ідучи до церкви, люди радо вітають одне одного зі святою неділею. Після служби Божої за старих часів відбувався хресний хід до криниць, щоб освятити їх, окропивши їх свяченою водою.

       Благодать Господа нашого Ісуса Христа,

любов Бога і Отця разом зі Святим Духом нехай буде з усіма Вами !



    Унікальне архівне відео ! Правдиві віхи історії Українського Православ"я !
    5-6 червня 1990 року відбувся 1-й Всеукраїнський Собор відродженої Української Автокефальної Православної Церкви, що відбувся в Києві, який обрав Митрополита Мстислава (Скрипника) Першим за всю історію Християнства на Руси-Україні Православним Українським Патріархом Київським і всієї України та проголосив утворення Київського Патріархату


    Відео тут


    Кого Українці обрали першим Українським Православним Патріархом за усю історію Християнства на Руси-Україні ?
    Біографія у фотографіях Степана Скрипника - Першого Українського Патріарха !
    Святіший Мстислав (Скрипник): Людина непохитної Віри !






    Щедра Полтавська земля на великих людей. Багатьма іменами визначних політичних, військових, культурних і церковних діячів прославила вона Україну. Серед них є люди, чиє життя позначене особливим духовним горінням. Часто такими були й родини. Так, із сім’ї Петлюр вийшов не тільки голова Директорії та Головний отаман військ УНР Симон Петлюра. Тісними родинними узами пов’язаний із ним Першоієрарх Української православної церкви в США, перший патріарх Київський і всієї України Мстислав, у миру — Степан Скрипник.

    Це складна, суперечлива, але, без сумніву, видатна постать в історії України. Про нього сформовано декілька стійких міфів совєтською пропагандою, церковними істориками, іноземними дослідниками. Ще кілька десятиліть тому С.Скрипника характеризували як «петлюрівсько-шляхетсько-гестапівського годованця» і буржуазно-націоналістичного зрадника. Сьогодні його називають «Божим помазаником для України... духовним лідером нації», «однією з найвизначніших постатей ХХ століття, Великим Сином України, який усе своє життя присвятив служінню українському народові та його Церкві».
    Будинок у Полтаві де народився Патріарх




    Степан Іванович Скрипник народився 10 квітня 1898 року в Полтаві у глибоко релігійній сім’ї нащадків козацького роду. Батько його — Іван Скрипник, походив із козаків Миргородського полку, а мати — Маріамна, з дому Петлюр — рідна сестра Симона Петлюри. У формуванні світогляду Степана велику роль відіграли православні традиції. Таїнство хрещення його здійснив у Всесвятській церкві о.Федір Булдовський, майбутній митрополит. Серед його найближчих родичів було чимало духовних осіб: двоюрідний дядько-священномученик Сильвестр (Ольшевський) став архієпископом Омським, прадід Олексій (у чернецтві Аркадій) був фундатором Іонинського скиту в Києві, бабуся матері ігуменя Антонія та її внучка Гавриїла заснували Покровський монастир біля Феодосії. Крім того, дід і батько були в Полтаві старостами цвинтарної й Воскресенської церков відповідно.
    Прадід Олексій (у чернецтві Аркадій) Патріарха Мстислава
    був фундатором-засновником  Іонинського скиту в Києві



    Як згадував патріарх, у його родині було «сім дядьків священиків по материній лінії». Разом із тітками Маріаною і Феодосією Степан відвідував церкви і монастирі Полтавщини. Сам Мстислав згадує: «На літо нам давали, дякуючи дядьку Сильвестру, дві кімнати монастирські, там дуже гарна околиця, і туди забирали дітей на все літо. Там тітка Марина та тітка Феня ціле літо були з дітьми, пильнували нас. Щодня ходили в монастир. Вже о 6-й ранку мусили бути на ногах, йшли до церкви правити службу Божу. Я носив свічку на архієрейську службу Божу...» Отже, його церковно-релігійний стрижень був закладений ще у ранньому дитинстві, що свідчило про тверду й непохитну віру, глибоке духовне виховання в родині Скрипників.

    Освіту Степан розпочав у приватній підготовчій прогімназії В.Шевелєва, де навчалися діти свідомих українців. Після закриття владою школи за участь учнів у святкуванні відкриття пам’ятника І.Котляревському продовжив навчання у Полтавській першій класичній чоловічій гімназії. Перебуваючи в гімназії, Степан Скрипник вступає в таємний «Гурток українських середньошкільників у Полтаві», який під керівництвом П.Чижевського, П.Ризенка та Ф.Попадича проводив патріотичну роботу серед учнівської молоді. Певний вплив на формування свідомості гімназиста Скрипника мав його хрещений батько Пилип Іваненко, який був директором єпархіальних свічних заводів, членом українських організацій Полтави. Прикладом для наслідування завжди був дядько Симон Петлюра, який змалку прищепляв йому любов до української історії, культури, літератури.

    Симон Петлюра


    В одному з інтерв’ю на запитання: «Які постаті на Вашому віку були найвидатнішими?» Мстислав відповів: «Симон Петлюра. Я був пуцвірком. Влітку він приїхав із Кубані і був два тижні, навчив мене одного вірша — «Пани, пани...» А то було якраз на Різдво, і він хотів, щоб я той вірш декламував. Від цього пішло дуже багато... Мама була вдоволена, обняла мене, розчулилася, тато зрадів, але мама каже, я боюся, що цей Сенька зробить із тебе соціаліста. В цей момент, я вважаю, що зерно пустило корінця...»


    Патріарх із любов’ю згадував свої роки навчання в гімназії, людей, з якими йому доводилося спілкуватися: Павла Чижевського — «надзвичайно цікава була людина, він був фінансистом»; М.Дмитрієва — адвоката; Ф.Попадича, який «відроджував кобзарство, виховував любов до української пісні»; Г.Коваленка — письменника; Панаса Мирного — «цей дядько з бородою нам цукерки роздавав. А їздив він на вузенькому візку, сам конем правив. Їздив до судової палати. Вже тоді був відомим письменником, пам’ятаю, мама читала його твори».
    Будучи гімназистом, Степан Скрипник систематично відвідував церкву, співав у церковному хорі, прислуговував владиці Сильвестру. Існує легенда, що під час молебні владика дав Степану поцілувати не панагію (як водиться), а орден — Зірку святого Станіслава. Тітка Маріана сказала: «Ось побачите, зі Стьопи тепер будуть люди!»


    Закінчити гімназію Степану Скрипнику не вдалося. Обставини виключення його з навчального закладу залишаються загадковими. У своїх спогадах владика Мстислав пояснює це призовним віком — 18 років. Хай там як, але навчання в Полтавській гімназії — це була важлива віха в житті юнака, що мала значний вплив на формування його поглядів. Ці роки озброїли його знаннями, націлили на патріотичну діяльність, посилили відчуття національної свідомості, були головною передумовою для суспільного зростання.
    На зорі дитинства Степан, очевидно, не мріяв про духовний сан. Дотримуючись традицій свого козацького роду, він обрав військову кар’єру. Після навчання у гімназії він вступив до військової школи прапорщиків у Оренбурзі. Революційні події 1917 року і відродження України захопили його у свій вир. Він служить вояком у Першому кінному полку гайдамаків ім. К.Гордієнка. Про це нам відомо з листа Івана Скрипника до Симона Петлюри, в якому він повідомляє, що Степан добровільно вступив до полку гайдамаків, і водночас просить влаштувати сина у військове училище. 1917 — 1921 роки Степан Скрипник провів переважно в діючих частинах Української армії, в 1918 році він бере участь у поході Запорізької дивізії в Крим. У липні 1918 року арештований німцями разом із С.Петлюрою, просидів у Київській Лук’янівській в’язниці понад чотири місяці. Після звільнення знову бачимо його у фронтових частинах, аж до поранення в березні 1919 року. Після шпиталю хорунжий С.Скрипник переходить до Похідної канцелярії Головного отамана військ УНР і перебуває там аж до 1921 року, коли й закінчив свою службу в Українській армії.

    Після війни потрапив до табору інтернованих у м. Каліш, де займався культурно-освітньою роботою. Звільнившись із табору, осідає в Луцьку, бажаючи жити і працювати серед свого народу, але восени 1922 року польська поліція заарештовує його за громадсько-просвітницьку діяльність й виселяє з Волині. С.Скрипник переїздить до Галичини і працює там в системі кооперації.
    Травневий переворот 1926 року в Польщі й прихід до влади Ю. Пілсудського українці сприйняли з надією. Вони сподівалися, що Пілсудський, який 1920 року підтримав Петлюру у війні з більшовиками, зможе відновити попередню політику, сприятливішу для українського населення Польщі. С.Скрипник знову повертається до Волині, де проводить активну культурно-масову роботу серед селян. В тому ж році вступає до Вищої школи політичних наук у Варшаві, яку успішно закінчує в 1930 році. Одночасно в 1929 році він закінчив курси у Вільному університеті Варшави.. Тоді ж С.Скрипник одружився з галичанкою Іванною Вітковицькою; в його родині було троє дітей — син Ярослав, доньки Тамара і Маріана.

    У 1930 році С.Скрипника обрали депутатом Польського Сейму від Волині й Полісся (ця частина України до 1939 року була під владою Польщі). В сеймі він палко відстоював інтереси православного населення Волині, яке польська влада намагалася насильно ополячити, руйнуючи православні храми і всіляко утискуючи православних віруючих. Він захищав соціальні, національні, освітні права своїх виборців, набув слави визначного парламентарія. Відповідальне становище в польському парламенті не перешкоджало Скрипникові бути активним в українському громадському житті.
    Владика у 1942 році
    Він був членом президії Товариства ім. митрополита Петра Могили в Луцьку і головою товариства «Українська школа» в Рівному, а також членом інших українських культурно-громадських організацій. Скрипник допоміг у збереженні українського шкільництва і преси та стимулював українське національне відродження на Волині. В той же час С.Скрипник брав активну участь у церковних з’їздах духовенства і мирян на Волині, був організатором масових маніфестацій, що відбулися 10 вересня 1933 року в Почаївській лаврі, які поклали край московським впливам у Православній церкві.
    Пізніше, в 1991 році, в інтерв’ю журналу «Українське Православне Слово» владика Мстислав згадував ті дні: «Ми за Почаїв боролися, бо він і за польських часів був під крилом московським. Націоналістичні польські кола скоріше підтримували московські чорносотенні кола. Я був у Рівному. Мене там прекрасно зустрічали. Там я жив 16 років, водив по дві, по три тисячі, одного разу шість тисяч на прощу до Почаєва. А зараз мене до Почаєва не пускають...»


    У 1938 році Скрипник виголосив промову в польському Сеймі, в якій виступив із протестом проти примусового окатоличування православних українців. Під час вибуху німецько-польської війни Скрипник мав відвагу заявити, що українці не мають підстав проливати кров за Польщу, яка була впродовж 20 років для українців мачухою. За дев’ять років роботи в парламенті С.Скрипник виголосив близько 20 промов, які стосувались українського питання, розвитку освіти, церковних проблем тощо. За цей час він став зрілим, досвідченим політиком, що згодом допомогло йому в боротьбі за відродження та розвиток помісної Української церкви.

    Після вступу радянських військ до Львова загинула при нез’ясованих обставинах дружина Мстислава — Іванна Скрипник. Степан вирішив удруге не одружуватися, сам піклувався про дітей, а відтак постригся в ченці. Висвячений на ієрея у квітні 1942 року, згодом пострижений у ченці з ім’ям Мстислав, 14 травня 1942 року він був хіротонізований на єпископа Переяславського в Андріївському соборі в Києві. Для організаційного об’єднання системою УАПЦ всієї української території, звільненої від більшовицької окупації, єпископ Мстислав відвідує найважливіші осередки: насамперед на Переяславщині, потім рідну Полтаву, Кременчук, Лубни, Хорол, Харків та інші центри Лівобережжя. Всюди знаходить священнослужителів, так потрібних після більшовицького спустошення, відправляє урочисті богослужіння, на яких виголошує патріотичні проповіді. В Харкові під час Надзвичайного великого з’їзду відправляє в Св. Покровському монастирі урочисту Службу Божу й приєднує до УПЦ митрополита Феофіла Булдовського, який дивом вижив під час більшовицького панування. Але активність, запальні проповіді й зростаюча популярність молодого та енергійного єпископа не подобалися німецькій владі. 24 серпня 1942 року С.Скрипник одержує повідомлення про заборону перебувати на теренах Київщини, і він мусив, щоб уникнути арешту, виїхати на Волинь.

    Тут у жовтні 1942 року єпископ Мстислав взяв участь у соборі єпископів УАПЦ у Луцьку, який, через заборону німецької влади, проходив нелегально. На цьому соборі було підписано «Акт поєднання» між представниками Автокефальної та Автономної церков.
    Цей акт — важливе досягнення УАПЦ під німецькою окупацією, а одним із його творців був владика Мстислав. Однак це об’єднання не сподобалося німцям, і вони почали репресії проти ініціаторів цього акта. Найбільший гнів німецької влади звалився на єпископа Мстислава, якого вважали ініціатором поєднання церков. 12 жовтня 1942 року його заарештували. Тримали в ув’язненні у Чернігові, у Прилуках, у Києві, й навіть погрожували смертю. Пізніше в одному з інтерв’ю на запитання: «Що було найстрашніше на Вашому віку?» Владика відповів: «Нічого страшного не було на моєму віку. Був момент, коли я в 1943 році сидів у камері смертників у Києві. В коридорі зустрів голову Всеукраїнської кооперативної спілки, мене вели в одному напрямку, його — в іншому, і він мені сказав: «Мене ведуть на розстріл». А коли я увійшов у камеру, мені сказали, що сьогодні той день, коли виводять на розстріл. А поза тим таких моментів страху не мав. Я вірив у те, що все приходить від Бога».

    Завдяки клопотанню духовенства у квітні 1943 року єпископа Мстислава було звільнено з в’язниці київського гестапо з умовою, що він не буде відправляти Службу Божу і не буде проповідувати. З наступом радянських військ єпископ Мстислав виїжджає до Галичини, а згодом до Польщі, де пробув до весни 1944 року. В Польщі за дорученням митрополита Полікарпа в червні 1944 року єпископ Мстислав організовує евакуацію українського духовенства та їх родин у Західну Європу. Йшлося про значну групу українців, близько 700 біженців, у тому числі 10 православних єпископів, 150 священників, із них 30 греко-католицьких.
    Владика Йосип Сліпий та Владика Мстислава Скрипник



    Разом із ними Мстислав 1944 року емігрував на Захід. Його подальша архіпастирська діяльність у 1944 — 1950 роках пов’язана з організацією церковного життя православних українців діаспори в Німеччині, Франції й Канади. 1950 року він переїхав із Канади до США, очолив УПЦ в цій країні — спочатку як архієпископ при митрополиті Іванові Теодоровичу, а після упокоєння 1971 року владики Івана — як митрополит УПЦ у США, з приєднаними до неї єпархіями в інших країнах української діаспори.

    Найбільшим досягненням Мстислава в ті часи вважається побудова «Українського Єрусалима», або «Українського пантеону», в Баунд-Бруці біля Нью-Йорка. Відтоді тут постав осередок усього життя Української православної церкви США. Сюди перенесено консисторію та інші духовні установи. У 1950-х роках у Баунд-Бруці постав величний храм — Церква-пам’ятник, а біля нього відкрито православний цвинтар, на якому знайшли вічний спочинок визначні українські діячі, у тому числі з Полтавщини: А.Левицький, Н.Городовенко, М.Степаненко, С.Лазуренко. До комплексу також увійшли музей, бібліотека, архів, видавництво з друкарнею, українська православна семінарія.


    З відродженням української державності в 1990 році митрополит Мстислав спрямовує всі свої сили та досвід на відновлення УАПЦ в Україні. 1990 року на Помісному соборі УАПЦ в Києві 92-річний митрополит Мстислав був обраний першим патріархом Київським і всієї України. Доля судила саме цій, немічній фізично, але сильній духовно людині, очолити перше в історії України патріарше управління Православною церквою. Дивовижною була енергія, з якою патріарх Мстислав на десятому десятку свого життя брався за справу відродження Української Православної церкви в нашій державі. Вже сам факт, що за три роки свого патріаршества Патріарх вісім раз відвідував Україну і подовгу тут працював — говорить сам за себе.




    Патріарх двічі відвідав рідне місто. Через десятиліття розлуки Полтава зустріла вірного сина у травні 1991 року та у грудні 1992-го. У перший приїзд Владика завітав у родинний будинок, побував там, де була Всесвятська церква, в якій його хрестили, відвідав місце зруйнованого цвинтаря, де упокоїлися його батьки.

    З усіх цінностей його життя Полтава дивом зберегла лише батьківський будинок. У цьому напівзруйнованому аварійному будинку, якому понад 200 років, 24 грудня 1994 року було відкрито Меморіальний музей святого патріарха УАПЦ Мстислава Скрипника.



    З того часу Сестринство Святої княгині Ольги самотужки частково відбудувало меморіальну садибу. Але й зараз будинок потребує негайного ремонту. 29 липня 1994 року на будинку було встановлено меморіальну дошку. 2008 році музей було переоформлено в Історичний культурно-духовний центр на основі меморіального будинку. Влада обіцяє розробити проект меморіального будинку, і як тільки з’явиться можливість (надійде державне фінансування), збудувати музей наново із сучасних будівельних матеріалів. А поки що стоїть родинний будиночок Мстислава на вулиці, яка носить ім’я Карла Лібкнехта, й чекає своєї долі.


    Помер Святійший Патріарх 11 червня 1993 року на 96-му році життя. Величезна і незламна духом постать цього вірного сина нашого народу повинна посісти належне місце серед плеяди видатних українців, яких подарувала Україні й світові Полтава.
    Автор Анатолій ЧЕРНОВ https://na-skryzhalyah.blogspot.com/2016/04/blog-post_63.html
    Слава Першому Українському Православному Патріарху
    Святішому Мстиславу Скрипнику !

    Чи легко бути СВЯЩЕНИКОМ ?

    Одного разу я подумав, як важко бути священиком. Якщо у нього ряса вся в латках, кажуть - як він неохайний. Якщо нова і красива, думають - за що він її купив ? Якщо священик симпатичний, кажуть - пропадає хлопець. Якщо негарний - що, вже й таких "крокодилів" висвячують на священика ? Якщо говорить довгі проповіді, кажуть - замучив нас. Якщо короткою - не приготувався. Якщо молодий, кажуть - занадто молодий, ніякого досвіду, гріх "хвостом махне " і той перекинеться. Якщо старий - то звичайно, він святий, бо старий. Гріхи від нього самі втекли.
    Важко бути священиком, і тому священик іноді відвертається спиною до людей, щоб не бачили, як він плаче, коли підносить прихованого Христа в своїх руках.

    З повчань стареця Михайла Валаамского (Піткевича).